Дорогі друзі!

Від усієї душі вітаю вас із одним з найголовніших державних свят нашої країни – Днем Конституції України!

Головний зміст Конституції в тому, що вона встановлює не тільки права для громадян, але й обов’язки для держави – робити все, щоб люди в нашій країні жили благополучно. Втішно, що в останні роки ці обов’язки перестали бути тільки декларацією. Сьогодні вони реально виконуються. Позитивні зміни відбуваються в усій країні. У суспільстві й економіці з’явилася стабільність, зростає добробут громадян. Органи влади Одеської області роблять усе, щоб її жителі відчували реальну підтримку держави. Тому пріоритети в нашій роботі залишаються незмінними: створення умов для гідного, забезпеченого, комфортного, безпечного життя всім жителям регіону.

Ми прагнемо бачити нашу Батьківщину квітучою, сильною та незалежною. Але добробут нашої землі залежить від нашого вміння працювати, знаходити нові розв’язки щоденних завдань, раціонально використовувати природні ресурси, виробничий потенціал. Впевнений, що жителям Одещини це до снаги.

Бажаю вам, дорогі земляки, успіхів і оптимізму, достатку в кожній родині, нових звершень заради Вітчизни.

Голова Одеської обласної державної адміністрації Е. МАТВІЙЧУК

Шановні одесити та жителі області!

Від щирого серця вітаю вас з Днем Конституції України.

П’ятнадцять років минає від того дня, коли Верховною Радою України було затверджено Основний Закон нашої держави.

І хоча за історичними мірками це дуже молодий документ, він, як і вся українська нація, має глибоке коріння, адже століттями наші пращури вибудовували державні механізми, які б забезпечували права та вольності українського народу.

Конституція дає не тільки великі права, але й покладає на кожного з нас чималі обов’язки, де законність стає найвищим критерієм демократичних принципів розвитку. Тож нехай засади, закріплені цим важливим документом, стануть реаліями нашого сьогодення, а чітке дотримання положень Закону в повсякденному житті сприяє зміцненню України як незалежної і правової держави, що забезпечить гідне життя кожного її громадянина.

З усієї душі зичу вам міцного здоров’я, добробуту і затишку в родинах, нових звершень заради реалізації принципів Основного Закону нашої Вітчизни.

Зі святом вас, з Днем Конституції України!

Голова Одеської обласної ради

М. ПУНДИК

Про введення в обіг пам’ятної монети «15 років Конституції України»

Національний банк України увів в обіг 30 трав­ня 2011 року пам’ятну монету номіналом 5 гривень, присвячену 15­річчю прийняття Верховною Радою України Основного Закону України, який закріплює суспільно­політичний і державний устрій, права, свободи та обов’язки громадян України.

Монету виготовлено з нейзильберу, якість карбування «спеціальний анциркулейтед», маса – 16,54 г, діаметр – 35,0 мм, тираж – 30000 штук. Гурт монети рифлений.

На аверсі монети розміщено: угорі малий Державний Герб України, напис півколом НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ, унизу рік карбування монети та номінал – 2011/5 П’ЯТЬ ГРИВЕНЬ, логотип Монетного двору Національного банку України (праворуч), у центрі зображено Державний Прапор України (елемент оздоблення – емаль) в обрамленні стилізованого калинового вінка.

На реверсі монети зображено: книгу «ОСНОВНИЙ ЗАКОН УКРАЇНИ» на тлі будівлі Верховної Ради України, де було прийнято Конституцію, на передньому плані – лаврову гілку та написи: 15 РОКІВ КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ(угорі півколом), 28 ЧЕРВНЯ/1996 РОКУ(унизу ліворуч).

Художники: Володимир Таран, Олександр Харук, Сергій Харук.

Скульптори: Володимир Дем’я­ненко, Володимир Атаманчук.

Пам’ятні монети номіналом 5 гривень є дійсними платіжними засобами України та обов’язкові до приймання без будь­яких обмежень за їх номінальною вартістю до всіх видів платежів, а також для зарахування на розрахункові рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Конституція України – історія триває

Історія українського конституціоналізму (теорія, історія і практика конституційного будівництва в державі) хоча й значиться з часів Конституції Пилипа Орлика (Бендерська конституція від 5 квітня 1710 р.), все­таки свого фактичного розвитку набула у період формування та існування Союзу РСР, з усіма характерними для цього історичного періоду пафосом, декларативністю, певною неконкретністю стосовно прав і свобод людини, але із чітким фіксуванням бюрократичного устрою держави. На жаль, ці недоліки перейшли до нас у спадщину.

Ухваленню Конституції України 1996 року передували Декларація про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і Акт проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року, які стали нормативною основою демократичної державності й незалежності та проектів змін і доповнень до Конституції. Справа в тому, що конституційне реформування протягом більше 5 років після державотворення відбувалося головним чином шляхом внесення змін і доповнень до Конституції Української РСР 1978 року.

Сьогодні можна сказати, що такий консервативний підхід був виправданим. А головне – він являє чудовий приклад відсутності зайвої поспішності в прийнятті важливих громадсько­політичних рішень, які впливають на життя конкретної людини, суспільства й держави в цілому. Такий взірець варто наслідувати й нині.

Запровадження в 1991 році поста Глави держави ­ Президента України ­ фактично поклало початок виникненню проблеми розмежування владних повноважень між Президентом і парламентом. Слід зазначити, що цей конфлікт триває по сьогоднішній день, визначаючи досить суперечливу парадигму розвитку сучасної української державності.

В жертву цьому конфліктові були принесені всі проекти конституцій України до 1996 року. В результаті відсутності ефективного механізму організації та діяльності органів державної влади, зокрема – визначення чіткого статусу, повноважень і взаємодії вищих ланок державного управління, у країні виникла справжня конституційна криза, що призвела до фактичного паралічу державного управління. Врятувати ситуацію був покликаний Конституційний Договір між Верховною Радою України і Президентом України про основні принципи організації та функціонування державної влади й місцевого самоврядування на період до прийняття нової Конституції України.

У той час Конституційний До­го­вір між Верховною Радою і Президентом України справді надав можливість уникнути серйозних конфліктів між гілками влади й не допустити глибокої кризи державних інституцій і системи влади в цілому. Він відіграв позитивну роль своєрідного перехідного містка до абсолютно нової для українського суспільства конституційної філософії демократичних цінностей і принципів.

Але динамічність політичних процесів, гострі розбіжності серед владних еліт з одного боку, і бажання зберегти стабільність політичної системи з другого, не дозволили ретельніше підійти до питання ефективного розподілу повноважень. Фактично Конституційний Договір самим своїм існуванням закріпив в українській політиці два центри впливу на політичний процес, яким передвіщалося вічне протистояння. Це ­ Президент і парламент.

Найяскравіше це протистояння проявилося 28 червня 1996 року, коли Конституція України була прийнята під диктат президентської влади з погрозами розпуску парламенту й оголошення всеукраїнського референдуму про довіру до нього. Образливе прізвисько «нічна Конституція» було навішано на Основний Закон держави з метою дискредитації його позитиву та пояснення можливих прорахунків у державному управлінні, яке здійснювалося на його основі. Разом з тим слід зазначити, що в Конституції України 1996 року вперше були задані інституціональні параметри існування незалежної держави, які не тільки детермінували поведінку еліт, за допомогою встановлення чітко визначених правил гри, але досить істотно зміцнили правовий статус особистості й заклали досить стабільні позитивні тенденції розвитку політичної системи.

Але в умовах розвитку демократичної державності в Конституції України 1996 року, яка була продуктом політичного компромісу, не спрацювали захисні політико­правові механізми – саме вона стала запорукою виникнення небаченої концентрації владних повноважень і виникнення авторитарних тенденцій у керуванні державою, саме її положення використовували для обґрунтування легітимності питання «про третій термін» Президента України.

Усе це об’єктивно призвело до необхідності проведення політичної реформи, яка ґрунтувалася на внесенні змін і доповнень до чинної Конституції.

Сьогодні можна сказати, що ця реформа насамперед визначалася не тільки кон’юнктурними політичними інтересами, які переросли в примусовий політичний компроміс, який, до речі, не знайшов свого втілення на практиці через знову виниклу конкуренцію інституцій Президента України та уряду України, що спирався на коаліцію в Парламенті, – але й істотними процедурними порушеннями, з урахуванням яких Конституційний Суд України в 2010 році скасував її результати і відновив дію Конституції України 1996 року в повному обсязі.

Можна довго сперечатися про легітимність такого рішення, здається, що відповідь на нього дасть історія. Але незавершеність і недосконалість політичної реформи 2004 року не просто не дали відповіді на ключові питання поділу повноважень влади й системи конт­ролю, а фактично спровокували нові зіткнення вищих органів влади, що виходять за рамки конституційного поля й, більше того, цим полем не передбачені.

Однак відновлення дії Консти­туції України 1996 року не роз­в’язало всіх існуючих проб­лем. В умовах суперечливих тенденцій наростаючої глобалізації й протистояння блоків держав на міжнародній арені даний документ наповнений конституційними непорозуміннями, процедурною недосказанністю, нормативними протиріччями, бо не відповідає ні історичним традиціям, ні етапу розвитку суспільства, ні актуальним викликам і ризикам розвитку світового співтовариства.

Ми сьогодні знову стоїмо перед вибором, як нові демократії всюди у світі стояли перед вибором президентської або парламентської конституційної моделі. Успіхи парламентаризму в 1970­х роках в Іспанії надавали популярності парламентській формі правління. З другого боку, приклад США переконує нас у перевагах президентської системи. І обидві ці моделі мають свої історії, свої переваги й недоліки, кожна з них опирається на спадщину певної політичної культури, й подобу кожної з них уже випробувала Україна за період свого недовгого за історичними мірками конституційного розвитку.

Україні давно настав час зробити свій вибір конституційної моделі, спрямованої на подолання боротьби за повноваження влади, який виявився не в демократичному її розподілі, а в розсіяності між двома конкурентними центрами. Створення Президентом України за пропозицією громадськості Конституційної Асамблеї для розробки проекту нової Конституції України, свідчить про знаходження компромісу щодо цього питання у держави й суспільства. Конституційні зміни давно назріли, і це об’єктивний чинник сьогоднішнього розвитку держави.

М. БАЙМУРАТОВ,

доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки й техніки України