Єднати, єднатися
Тут теж маємо справу з виведенням другого значення цього дієслова за позначку застарілого. Але в класичній літературі і народній мові воно живе. Ось приклади. Із Шевченка: Таки у нашому селі назнав я дівчину. Вчащаю і матір-удову єднаю (тобто, схиляю на свій бік);
З народної мови: Не страшно женитись, а страшно попа єднать (тобто, з попом домовлятися);
З Грінченка: А що, Опанасе, єднайся на год! (тобто, підряжайся).
Хто з сьогоднішніх літераторів скористається з дієслова єднати, єднатися(в другому його значенні), вилученого не лише зі шкільних граматик, а й з інститутських мовних посібників, щоб відтворити поняття, закладені в процитованих реченнях? Мабуть, ніхто. А поняття тим часом є і відтворювати їх треба. Що ж роблять літератори? Те, до чого й вели їх «зближувачі» мов, – до будування речень на російський копил. Порівняймо:
Як пишуть сучасні Як написали б люди, які
літератори додержуються поправного
українського слововжитку
Зійшлися на тому, Поєднались (погодились)
що…(Б. Сушинський) на тому, що…
Добиватися прихильності Єднати собі
виборців з допомогою виборців різними
різних обіцянок обіцянками
(з радіопередачі)
Зійшлися на 1000 гривень Поєдналися на 1000 гривнях
на рік (з телепередачі) річно
Цікавими в цьому ключі є також не вживані сьогодні віддієслівні іменники єднанка(примирення, винагорода за завдані збитки) і єднанщи́на(мирова, магарич), зафіксовані в словниках Грінченка і Білецького-Носенка. Як було б гарно сказати, наприклад, справили єднанщину, як воно й справді мовилося в Україні, замість сьогоднішнього калькованого розпити мирову!
Журитися
Рос. відповідники тут (за Грінченком) – печалиться, грустить, сокрушаться. Можна додати сюди й горевать, тосковать, кручиниться та інші подібного значення, але однаково до всіх них наші сучасні самоперекладачі добирають лише один-єдиний еквівалент – сумувати.Навіть у «Вечірній колисанці», досить-таки чутливій до Слова, кажуть: Не сумуй, Івасику, – хоч тут саме собою проситься не журись.
І все ж це дієслово в описаному значенні подеколи ще можна почути чи прочитати. Зате в значеннях дбати про щось чи про когось, брати до серця чиюсь долю, тобто журитисяКИМ або ЧИМ, як це властиво народній мові і класичній літературі (Ой, ти братику-жайворонку не журися нами – пісня; По містах люди паливом не журяться, як оце ми – з живих уст; не журіться життям вашим – Євангелія в перекладі Огієнка), у сьогоднішніх літераторів не побачиш. Скрізь в описаному значенні панує лише одне слово: турбуватися.Як це обмежено, сіро і… нудно!
Забуватися, забутися
У першому своєму значенні це дієслово дорівнює слову забувати, забути.Отже, цілком правильно можна сказати забув удома і забувся вдома, як-от чуємо в народній пісні: Брала дівка льон, та забулась пов’язати або в іронічному прислів’ї Не знав, не знав та й забувся.
Друге значення цього дієслова пов’язане з поняттям, як сказано у Грінченка, приходить в забвение: Минулося – забулося (приказка), Забудеться горе (Шевченко).
Іншого застосування в нашій мові розглядуване дієслово не має. Проте зусиллями тих, хто українською мовою не пише, а сам себе перекладає з російської, починає мати. Зокрема, з телеекрану раз у раз можна почути забувся сном.Нема такого вислову в нашій мові! Якщо йдеться про людину, яка щойно з вами говорила і раптом урвала мову та похилила голову, то про такого кажуть задрімав, закуня́в; про того, кому, попри всі його клопоти, пощастило-таки заснути, – упав (запав, провалився) в сон: про того, хто хоч трохи відірвався думками від реальності – замріявся, зафантазувався, поринув у себе; про того, хто зробив це під впливом сильного почуття, – знетямився (Знетямившись, рубав навсібіч – Стороженко); хто геть втратив зв’язок із дійсністю, – знепритомнів, поринув у забуття, провалився у небуття (Продаємо чортяці тіло й душу за нещасливу забуття хвилину – Куліш).
Як бачимо, російському забываться, забыться аж ніяк не відповідає українське забуватися, забутися. Тож не треба його й тулити туди, де воно не тулиться.
– Не забывайтесь! – скаже росіянин.
– Знай своє місце! – відповість українець.
