Цього року для участі в Літній школі другого Одеського міжнародного кінофестивалю приїхали студенти кіно і театральних вузів, а також усі ті, хто всерйоз цікавиться кіномистецтвом.

– Саме Літня школа, а не зірки кіно, нехай навіть найіменитіші, створюють особливе лице цього кінофестивалю, – висловив свою думку на зустрічі з журналістами російський режисер і сценарист Олександр Мітта. – Це чудова можливість для молоді побачити серйозні фільми, обговорити їх, спілкуючись одне з одним, і чогось навчитися у людей, які знають, як робити кіно. Особисто я весь свій вільний час ладен віддати Літній кіношколі.

До речі сказати, цього року на фестивалі діє Сценарна майстерня. Про якість сценаріїв зайшла мова на прес­конференції за участю викладачів Літньої школи. У ній, крім Олександра Мітти, взяли участь Вадим Перельман (США) та Валерій Тодоровський (Росія).

90% сценаріїв із тих, що пропонують автори режисерам, – нікуди не годяться, констатував Олександр Мітта. «95 відсотків, – поправив колегу режисер Валерій Тодоровський. – Автори чомусь завжди впевнені, що їхні дітища всі повинні полюбити точно так само, як вони самі». Режисери порадили таким сценаристам писати не сценарій, а повість або роман. Втілення на екрані сценарію потребує, крім фінансів, величезних колективних зусиль. І дуже часто те, як бачить свій сценарій автор, не збігається з поглядами інших учасників знімального процесу, яких дуже багато.

– Можливо, молодим сценаристам не варто чекати, коли їхні сценарії почнуть ставити, а самим почати знімати нехай недороге, нехай скромне, але своє кіно? – запитав один з журналістів.

– Боюся, якщо всі сценаристи захочуть стати ще й режисерами, кіно може втратити їх як у тій, так і в іншій якості, – зазначив Валерій Тодоровський.

Повертаючись до питання якості, режисер розповів, що за все своє творче життя хороших сценаріїв бачив не так вже й багато. «Хороший сценарист – рідкість. У Москві якщо з'являється талановитий сценарист, повірте, усі про це незрозуміло як, але довідуються й вишиковуються в чергу. Інше питання, що через якийсь час такий популярний сценарист, відчувши свою «зірковість», починає сповнюватися пихи, а потім і «гнати вал», поступово скочуючись униз як творча особистість».

Обговорення питань про молодих незатребуваних сценаристів, які відчувають себе відкинутими, завершило дещо епатажне зауваження Олександра Мітти, який порівняв сценарії початківців­«геніїв» з їхнім «першим коханням», яке вони чомусь хочуть усім подорожче продати, опустивши його до рівня дівчини легкої поведінки.

Одне слово, як показала дискусія, проблема взаємин сценаристів та режисерів залишається, як і раніше, однією з найгостріших та найобговорюваніших.