18 років тому, побачивши, наскільки необхідною для порятунку життя хворого часом буває донорська кров, сама почала її здавати. Скільки точно разів робила це і у якій кількості, не рахувала. Після сорока разів безоплатної здачі крові отримала почесне звання.
Сьогодні про благородну справу в нас згадують вкрай рідко – хібащо напередодні Дня донора. Але, зважаючи на нагальну потребу, про донорство слід вести мову постійно. Особливо якомога більше залучати до доброчинної справи молоде покоління.
Як розповідає Інна Крицька, завідувачка районного пункту переливання крові, сьогодні бажаючих стати донором не так вже й багато. 200 чоловік – чверть від потреби. В Іванівці це переважно медпрацівники, молодший медичний персонал. Ольга Куценко, сестрагосподарка Г.М. Мацкул, оператор комп’ютерного набору Світлана Огренич, працівник Юрій Березовський, Оксана Страшко, Айгуль Пащенко, Галина Ромашова, батько та син Шпаки з Радісного та інші. Мотиви у громадян різні, проте кожен із добровільних донорів чітко усвідомлює, що здати кров – отже допомогти іншому.
