Великі турботи маленької бджілки

Дворічна Оленка дуже полюбляє мед з дідусевої пасіки. Вона його їсть не ложкою, а своєю ручкою. Мед тече аж по підборіддю. Ну то й що, зате як смачно! Дідусь не забороняє, бо знає, що це дуже корисний продукт бджільництва, і його можна споживати дітям. Валентин Ференчук у своєму дитинстві також любив мед. Його дід Карпо тримав пасіку на Кратівському хуторі, був такий у Любашівському районі. Всього 20 вуликів, а ходив біля них ціле літо. Відійшов на вічний спочинок Карпо Семенович, зітерся з географічної карти і хутір, а спомин про нього та дідівська наука залишились і знайшли своє продовження у нащадках.

Нині Валентин Іванович Ференчук із сім’єю мешкає в Ширяєвому. Має чимале господарство, що налічує до 500 бджолосімей. Вулики розташовані в кількох місцях. Влітку вивозяться ближче до ентомофільних культур, тобто тих, що потребують запилення. А от кілька років тому, коли в наших краях була посуха, пасічник своїх бджілок «відправив» у Київську область, щоб не загинули. В. Ференчук не тільки отримує «солодку» продукцію, а й має приватну спеціалізовану крамницю. Тут можна придбати все необхідне для пасіки, різні засоби для обробки бджіл та корисну для здоров’я натуральну продукцію бджільництва.

Про почесного бджоляра Ук­раїни Валентина Ференчука знають далеко за межами району. Його улюблена з дитинства справа перейшла у професію. Він має вищу фахову освіту, підтримує зв’язки з науковцями і також займається дослідженнями. На сторінках спеціалізованих видань порушує актуальні питання збереження бджіл, якості продукції бджільництва, розвитку апітерапії та багато інших. Нині Валентин Ференчук очолює районне громадське об’єднання бджолярів. А їх тут понад сто. Валентин Іванович сам ініціював створення об’єднання, сам активізує його діяльність. Щороку навесні у Ширяєвому провадяться міжрайонні семінари бджолярів. В їх роботі беруть участь відомі вчені галузі, зокрема налагоджені зв’язки з професором Київського національного аграрного університету Валерієм Броварським. Приїздив у селище і доволі відомий у світі бджоляр Роберт Колосінський, що працював в Індії. Запрошуються на семінари представники всеукраїнських галузевих ЗМІ.

У липні цього року Валентин Ференчук був на зустрічі з нинішнім головою Міжнародного конгресу Апімондії Жиля Ратія, який перебував в Києві з офіційним візитом і спілкувався з відомими бджолярами України.

Валентин Іванович повідав, що Міжнародний конгрес створений на підтримку бджолярів понад сто років тому. До нього входять понад 90 держав світу, в тому числі і Україна. І з гордістю повідомив про те, що наша країна здобула почесне право у 2013 році провести засідання конгресу в себе. Найперше тому, що в Україні не зменшується кількість бджолосімей, як це спостерігається останнім часом в країнах Європи та США. Більш того, за офіційними даними, Україна у 2010 році вийшла на 4­те місце у світі з виробництва меду, обігнавши США та Росію. Продукція українських пасічників якісна і реалізується за кордон, вона відповідає міжнародним стандартам.

Про все це поінформував при зустрічі Валентин Іванович. Та все ж розпочав розмову не з цьо­го, навіть не зі своїх досягнень та прибутків від реалізації продуктів бджільництва. Насамперед звернув увагу, наскільки важлива ця маленька комаха для людини і яку неоціненну користь вона приносить. Найперше – бджоли запилюють і сільгоспкультури, і садки, а отже – дарують нам врожай. Вже доведено, що це найефективніший і найдешевший із агрозаходів, що застосовується в сільському господарстві. Дбайливому господарю полів бджоли додають третину врожаю.

– Хто знає ціну запилення, той сповна це використовує і не буде шкодити бджілкам, – переконаний Валентин Іванович. – Та, на жаль, не всі керівники сільгосппідприємств прислухаються до цього. І від них пасічники мають найбільші проблеми. Перша – спалювання стерні, що призводить до загибелі бджіл, а то й пожеж на пасіках. Друга проблема – застосування несанкціонованих отрутохімікатів для обробки посівів сільськогос­подарських культур, що шкодять довкіллю, а це негативно впливає на бджіл, – з тривогою повідомив співрозмовник.

Валентин Іванович неодноразово порушував ці питання. Йому болить доля маленької бджілки, яка стільки користі приносить людині. Пасічник категоричний в тому, що потрібно з усією суворістю запитувати з підпалювачів стерні, що може призвести й до пожеж у лісосмугах. І такі сумні факти в ра­йоні вже були. Від них його пасіка також постраждала.

Свого часу відомий вчений­фізик Ейнштейн попереджав, якщо не стане бджіл, людство без них зможе протриматися всього п’ять років. Про це говорили й покровителі бджільництва, православні святі Зосим та Саватій Соловецькі: не стане бджіл – загине людство. Ікони цих святих у пасічника на чільному місці. Пам’ятає він і їхнє застереження. Про це знати потрібно не лише пасічникам, а й усім нам, аби зберегти маленьку турботливу бджілку. Без неї природа буде неповноцінною.

Тетяна СТОРЧАК,власкор «Одеських вістей»,Ширяївський район

Мед і лікує, і силу дає

На околиці села Богданівки у затишному садочку розмістилися п’ятнадцять вуликів з бджілками­трудівницями. Невтомні комахи з ранку до смерку «прочісують» мальовничі околиці в пошуках взятку. Дбайливо доглядає пасіку, що залишилася їй у спадок від покійного чоловіка Володимира Івановича, бригадира мехзагону, 73­річна сільська трудівниця Марія Григорівна Чорна.

Раніше в їхньому господарстві нараховувалося більше півсотні бджолиних сімей. Тепер жінці важкувато поратися біля бджілок. Але улюбленої справи полишати не збирається. Завдячуючи працьовитим комахам, гарно родять городина і садовина, та й різних недуг можна позбутися, якщо щоденно вживати цілющу продукцію бджільництва. Знає Марія Григорівна, що липовий мед лікує застудні захворювання, гречаний допомагає нормалізувати тиск і покращує роботу шлунку, а соняшниковий позитивно впливає на щитовидну залозу, квітковий мед наділений антибактеріальними і протизапальними властивостями. Тож, качаючи мед кілька разів на сезон, бабуся­пасічник відбирає найцінніші сорти меду і зберігає його в окремих посудинах.

Для свого маленького правнучка Владиславчика дбайлива бабуся Марія заготовляє його улюблену соковиту вощину, а ввечері вишиває малюкові котиків.

Рукоділлям Марія Гри­горівна почала займатися після смерті чоловіка, щоб вгамувати смуток і невтішні думки. Аж на старість їй знадобилася мудра бабусина наука вишивання, бо, працюючи продавцем у сільмазі, де важкими ящиками і мішками надірвала спину, і пораючи чимале господарство, не могла викроїти для цього часу. Нині М.Г. Чорна – знана в районі і за його межами майстриня­вишивальниця. Жодна виставка народної творчості не обходиться без її участі. У творчому доробку сільської трудівниці – десятки вишитих пейзажів, рушників, натюрмортів, ікон, створених довгими зимовими вечорами. Чимало вишивок прикрашають оселі її сина, голови райдержадміністрації Олександра Чорного, та онука Олександра. Осо­бливий, неповторний колорит і комфорт створюють рукотворні картини у її сільській хаті. Свято береже Марія Григорівна свою першу невеличку картину – червоні степові маки. Влітку вона виносить з хати на подвір’я свої нові роботи, щоб «подихали», неодмінно з’являються кілька бджілок, здивовано облітають барвисте, поцяцьковане квітами полотно і прямують у своїх справах.

Юрій ФЕДОРОВ,Миколаївський район