Кілька днів тому у нашому місті нарешті відкрили пам'ятник Ісааку Бабелю. Ставити пам'ятники одеським класикам – справа потрібна, але не менш необхідна справа – ставити їхні твори на театральній сцені. На жаль, п'єси письменників «одеської плеяди» у нас ставлять приблизно з тією ж періодичністю, що й пам'ятники їм – тобто, дуже рідко. Тому дуже цінний той подарунок, який зробили нашому місту казанці, репрезентувавши на фестивалі чудову, справді іскрометну постановку п'єси одесита Валентина Петровича Катаєва «Квадратура круга». М'яка, тонка, інтелігентна і, у той же час безмежно весела, пустотлива, юна за духом вистава була прийнята одеситами «на ура». Або точніше, на «браво». Та бурхлива овація, яку глядачі влаштували у фіналі казанським акторам, за тривалістю і щирістю емоцій тягне на рекорд. Так в Одесі приймають тільки справжніх переможців. З перемогою, дорогі казанці!
Юрій ВОЛЧАНСЬКИЙ
Протягом кількох років ніяк не могла відбутися моя зустріч з Казанським російським драматичним театром. Я рада, що це сталося тут, в Одесі, і саме на «Квадратуре круга». Ця вистава, на мій погляд, не просто легкий, стильний водевіль часів зародження радянської епохи, а щось значно цікавіше – процес винаходу формули любові. Герої мають «правильну класову приналежність, схожість характерів, робочий контакт», але їхнє сімейне життя розвалюється за лічені дні. Чого ж не вистачило їм у цій математиці почуттів? Відповісти розумом неможливо, та й не потрібно. Усе те тепле, непоясниме і прекрасне, що прокинулося, заворушилося і навіть замуркотіло у серцях глядачів, усе це і стало розв'язанням цієї одвічної нерозгаданої формули. І які б ідеї і забобони не обмежували нашу свідомість – любов змітає усі перешкоди.
Анастасія Дудоладова
