Повідомлення з телеекрану було коротким: «Терміново потрібна донорська кров» і вказувалася адреса, де її можна здати. І воно було викликане зовсім не випадковістю. Адже кожен прожитий день приносить нам тривожні повідомлення про людей, які постраждали у дорожньотранспортних випадках, від стихійних лих, які одержали травми на виробництві, від необережного поводження з вогнем, небезпечними предметами. І серед нещасних випадків чимало таких, коли потерпілим потрібна донорська кров.
Чи багато в нас бажаючих поділитися цим, по суті, незамінним засобом порятунку життя? На жаль, ще дуже мало. У той час, коли Директивою Європейського парламенту та Ради Євросоюзу рекомендується мати для забезпечення країни донорською кров'ю та її компонентами від сорока до шістдесяти донорів на одну тисячу населення, в Україні на сьогоднішній день цей показник становить від чотирнадцяти до п'ятнадцяти чоловік. З таким, прямо скажемо, тривожним підсумком живе й наша багатонаціональна Одещина. Адже це у чотири рази менше від необхідної кількості донорів. Виходить, що у нас від десяти – дванадцяти мілілітрів крові, які потрібні на одного чоловіка, заготовляється (забирається) не більше трьох – п'яти мілітрів. І це в той час, коли не спостерігається зниження захворювань, важливим лікуванням яких є донорська кров та її компоненти.
Мені довелося розмовляти з лікарями за порушеною темою, і вони висловили особливу тривогу з приводу того, що саме через дефіцит донорської крові не вдається призупинити зростання захворювань на СНІД. Без неї важко боротися з гепатитом. А як без неї обійтися при втраті крові породіллям? Одне слово, розв’язання проблеми донорства потребує не аматорського підходу, а за великим рахунком – державного та мусить стати клопотом усього суспільства.
У зв'язку із цим заслуговує на всіляку підтримку ініціатива щодо розробки проекту громадської програми відродження безкоштовного донорства крові на 2011 – 2013 роки, проект якої буде винесено на широке обговорення обласної громади. Після чергового засідання ініціативної групи голова Одеської обласної організації Товариства Червоного Хреста України Тамара Барнич розповіла, що активісти багатьох громадських організацій м. Одеси та районів області, зокрема жіночих та пацієнтських, вирішили не миритися з тим, що сьогодні, на превеликий жаль, донорство крові залишається клопотом самих хворих і лікарів, а не всього суспільства. Настав час, коли питання «А ти став донором?» мусить одержати співзвуччя з тим, яке у тепер вже давній тривожний військовий час сповіщало з помітних плакатів: «А ти записався добровольцем?» Така паралель, на мій погляд, цілком доречна, якщо навіть порівняти втрати особовим складом у бойових діях з фашистами та їх посібниками у роки Великої Вітчизняної війни та втрати, понесені Україною за останні двадцять років.
Тамара Барнич особливо підкреслила той факт, що в розробці даної програми бере активну участь «Одеський обласний центр здоров'я», очолюваний Валентиною Сосніною, людиною державною, для якої слово та справа нероздільні. Пропаганду безкоштовного донорства крові в трудових колективах, серед студентів, водіїв поряд із Товариством Червоного Хреста України предметно провадять громадські організації «Асоціація жіночих організацій Одеської області», «Мати й дитина», молодіжна громадська організація «Колокол» та інші. Програма передбачає провадження місячників безкоштовного здавання крові, телемарафонів, тематичних круглих столів, зустрічі молодих донорів з ветеранами донорського руху та інші цілеспрямовані заходи.
З теплотою ми говорили про нинішніх донорів, початківців та зі стажем, завдяки яким ще не заглохла ця шляхетна справа.
Багато хворих вдячні Миколі Васильовичу Копанову, Івану Івановичу Разману, Ігорю Миколайовичу Єгупову, які за покликом серця та душі здають свою кров, знаючи, що вона допоможе хворим.
Саме спираючись на їхній досвід і авторитет, представники Товариства Червоного Хреста, у тісному контакті з іншими громадськими організаціями, із урахуванням розроблюваної програми, мають намір здійснити широку пропаганду волонтерського донорства як шляхетної місії. І головне – щоб вона стала усвідомленою потребою насамперед для молоді, вселила в душі та серця розуміння святої необхідності: живучи – даруй життя іншим.
