Одеський музей західного та східного мистецтва належить до найулюбленіших місць відвідування гостей. Одесити ж найчастіше знають його з занять чудових лекторіїв «У світі прекрасного» та «Шедеври світового кінематографа», музейнохудожньої школи «Аполонія», клубу творчої інтелігенції, філософського диспутарію, а також елітних концертів класичної музики.
Після сумнозвісної історії з крадіжкою «Поцілунку Іуди» Караваджо музей одержав 300 тисяч гривень на систему охорони – з’явилася сучасна сигналізація, зали обладнали камерами відеоспостереження, а на вікна встановили ґрати. Здавалося б, музей добре захищений, і можна потихеньку показувати відвідувачам багатства фондів. І працівники музею цю роботу успішно провадять. Однак, на сьогоднішній день з’явилися інші, не менш серйозні, проблеми.
Так, відвідувачі одразу звертають увагу на закритий лівий марш сходів на другий поверх, зроблений з унікального каррарського мармуру. Величезні щілини свідчать про те, що з будинком відбуваються швидкі та серйозні зміни.
– Коли я ще не обіймав посаду директора, а був завідувачем відділу, у нас робили ремонт, – розповідає Володимир Островський. – Наш, вкритий легкою бляхою, дах, який тримався на двох несучих стінах та центральній опорі, значно зміцнили і, зрозуміло, він став тяжчим від балок, скріплених болтами. А центральну опору для чогось прибрали. Крім того, дощатий настил під легкий бляшаний дах, який колись був покладений за принципом «через дошку», зробили суцільним. Тепер значно масивніший дах тримається всього на двох несучих і, по суті, ніби прагне розвалити зовнішні стіни будинку. Гадаю, тому сходи й почали «повзти». Я просив встановити зміцнювальне риштовання. Тоді було б не так красиво, зате ми убезпечили б ці унікальні сходи від обвалення, убезпечили б людей. Одразу скажу, що відновити сходи буде дуже складно – майстрів немає.
Крім того, оскільки будинок побудований із черепашника, який чудово вбирає воду, у підвальних приямках по фасаду музею по вулиці Пушкінській існували спеціальні дренажі. Вони відводили воду від стін. На жаль, у період ремонту дренажі зникли. І тепер під час дощу із приямків доводиться вичерпувати по 23 відра води. Решта вологи йде під фундамент, замочує стіни. Це теж прискорює осідання будинку.
Слухаючи Володимира Івановича, доводилося увесь час дивуватися. Адже ще зі школи відомо, що найстійкішою є рівновага на трьох точках. А тут величезний дах підвісили на двох! Дренажі чомусь прибрали, забезпечивши перспективу поступового обводнювання. Але найнезрозуміліше полягає в іншому: як можна експлуатувати аварійні сходи, якими щодня піднімаються групи відвідувачів? Якщо, не дай Боже, вони обваляться, хто відповість?
Три тижні тому надійшли виділені обласним бюджетом кошти у сумі 3 мільйони гривень на продовження ремонту. І роботи провадяться дуже інтенсивно: повністю демонтовано систему опалення, прокладаються нові комунікації, у багатьох залах музею вже встановлені нові радіатори. У п’ятьох залах другого поверху фактично завершене укладання нового паркетного покриття. Розчищені та підготовлені до оштукатурення стіни та стеля парадного входу до музею.
Непокоїть Володимира Івановича відсутність коштів щодо захищених статей. На сьогоднішній день висить борг за опалення у сумі 63 тисячі гривень. З метою економії в музеї на місяць раніше відключили тепло, на місяць пізніше його включать. Загалом, економія в усьому. І обнадіює лише те, що у облради ця проблема на контролі: працівники та відвідувачі музею замерзати взимку не будуть, музей обов’язково одержить опалення.
Через борги за електрику директорові довелося навіть піти на конфлікт із представником «Обленерго», який прийшов відключати музей від електропостачання за несплату. Володимир Іванович віддав тоді наказ не пускати перевіряльника до щитової:
– Уявляєте, що сталося б, якби він відключив нам світло! – Це ні сигналізації, ні відеоспостереження в музеї не було б. Як керівник, я розумію представників усіх служб. Вони зобов’язані виконувати свої приписи. Але музей – це в сучасних умовах такий об’єкт, який дуже складно втиснути в діючі приписи. Він існує в різних вимірах.
Найвідоміші музеї світу – Ермітаж, Лувр, галерея Уфіцці – серйозно дотуються державою і мають свої спецрахунки для заробляння грошей. Саме така комбінація джерел фінансування забезпечує їм успіх. І найбільшою оманою є впевненість у тому, що музей може самостійно вижити в нинішніх умовах. Особливо, якщо цей музей не має особливого статусу, наприклад, національного, академічного або центрального у своїй галузі.
Не так давно музей, як і інші комунальні підприємства обласної ради, пройшов перевірку. Виявлені незначні порушення, за словами Володимира Івановича, вже усунуті.
