Вислухає, порадить, допоможе
Цей рік для Ганни Миколаївни Яцумир, патронажної медичної сестри вищої категорії Малиновської районної організації Товариства Червоного Хреста міста Одеси, ювілейний. А ювілей – це завжди привід для спогадів та підбиття підсумків. Ганна Миколаївна – ветеран Товариства Червоного Хреста.
Ті, хто знають Ганну Миколаївну не з чуток, кажуть, що її енергії може позаздрити молодь. До своїх підопічних вона приїжджає на велосипеді, який Товариство Червоного Хреста виділило на її прохання. Тож фігура в Ганни Миколаївни, як і раніше, подівочому струнка, незважаючи на те, що вона мати трьох вже дорослих доньок. Ну, а потрібен був велосипед для того, щоб скоротити час переїздів від одного пацієнта до другого й збільшити для відвідування самотніх хворих.
Насамперед саме такі хворі потребують уваги та співчуття. Їх потрібно вислухати, підбадьорити та підтримати. І це, напевно, не менш важливо, ніж медичні призначення. По суті, це та «чарівна пігулка», що створює ефект плацебо, від якої залежить процес одужання.
Медсестринських спогадів багато – можна писати мемуари. Однак починає розповідь про себе Ганна Миколаївна одкровенням про те, як після закінчення медичного училища в місті Таганрозі Ростовської області, за фахом акушерська справа, дев’ять разів складала іспити до медінституту – таким великим було бажання здобути вищу медичну освіту. Вона й донині пам’ятає, які питання були в екзаменаційному квитку при вступі на підготовче відділення: закон Менделя про спадковість, з біології, з фізики – різниця потенціалів. На різниці потенціалів Ганна Миколаївна «попливла»: просто розгубилася. Здавалося б, незначний факт біографії, але тепер, через час, можна його витлумачувати як із самого початку правильно зроблений вибір професії, а також як випробування на вірність їй.
Згадуючи свою медсестринську кар’єру, Ганна Миколаївна називає із вдячністю тих людей, з якими їй довелося працювати, – усіх не перерахувати. Вона одержала різнобічні навички, попрацювавши масажистом міської лікарні № 4, акушеркою поліклініки № 1 та жіночої консультації Одеської залізничної лікарні, палатною медсестрою травматологічного відділення міської клінічної лікарні № 1. Лікарі завжди радилися із Ганною Миколаївною як з досвідченим фахівцем.
У професійному плані довелося постійно навчатися й підвищувати кваліфікацію. Так, Ганна Миколаївна закінчила курси Червоного Хреста «Основи догляду за хворими в домашніх умовах» та «Зміцнення патронажної служби Товариства Червоного Хреста України: просвітницька, матеріальна, продуктова підтримка найуразливіших хворих на туберкульоз/ВІЛ/СНІД в Україні».
Працюючи в Червоному Хресті, Ганна Миколаївна, згідно з медичними призначеннями лікаря, обходить самотніх лежачих хворих. У її практиці було усе: крім догляду за підопічними, їй доводилося їх відправляти до лікарні і навіть влаштовувати похорони, тому що зробити це було нікому.
Ганна Миколаївна курирує також і тих, хто перебуває в ув’язненні. За велінням власної душі вона допомогла одному із ув’язнених вирішити непросту життєву ситуацію. У цього молодого чоловіка злягла мати, а її нікому було доглядати. І Ганні Миколаївні вдалося домогтися звільнення достроково, а йому, що відбув за ґратами рік, залишалося ще, ні багато – ні мало, – три роки ув’язнення. Потурбувалася Ганна Миколаївна і про його працевлаштування. Чим не янголохоронець, що торкнувся своїм рятівним крилом людини в біді, випрямивши її долю?
Не відмовляє Ганна Миколаївна і тим, хто втратив дах над головою і став безхатнім через свою безтурботність або збіг неблагополучних життєвих обставин. Не один запит на ім’я начальника адресного стола та бюро технічної інформації Одеси складений нею для того, щоб надалі визначити цих підопічних до «Обласного центру обліку безхатніх громадян» по вулиці Троїцькій, 54, в Одесі.
Ганна Миколаївна, пам’ятаючи своє прагнення до одержання вищої освіти, клопоталася про вступ до вузу дітейсиріт.
Ганна Миколаївна із задоволенням ділиться досвідом з волонтерами молодіжного руху Червоного Хреста, і могла б провести гідний майстерклас зі збору коштів на марки Червоного Хреста. Вона щира й переконлива у своїх звертаннях до людей, спроможних полегшити долю тих, хто не може подбати про себе самостійно, але кому допомога вкрай необхідна. Це – дітисироти та самотні старенькі, біженці та безхатні, потерпілі від стихійного лиха, – усі ті, хто знудьгувався за милосердям та співчуттям в їхній дієвій активній формі. Вона говорить, що придбати марку Товариства Червоного Хреста для кожного з нас не становить великих зусиль. А скромна частка, внесена до скарбнички Червоного Хреста, служить одночасно допомогою нужденному та оберегом тому, хто пожертвував.
Колегичервонохрестівці та підопічні Ганни Миколаївни дякують їй за самовіддану працю на благо України, бажають їй здоров’я, добробуту та довголіття.
Марія Фетисова, член Національної спілки журналістів України
З ласкою та терпінням
– Петрівно, знову моя Красуня вередує! Вчора все гаразд було, а сьогодні не хоче молока давати. Хоч плач біля неї…
– Сльозами тут не зарадиш. Пішли, побачимо, що з твоєю Красунею сталося, – озивається до молодої доярки Лідія Петрівна.
І через декілька хвилин тепле молочко наповнює дійницю. Головний зоотехнік ПСП «Маяк» Лідія Снісаренко показує недосвідченій тваринниці на її помилку: не врахувала, що до корівокпервісток треба шукати підхід. Тут силою не візьмеш, та й гримати на тварин не слід. Їх треба доглядати з ласкою та терпінням.
– А в тебе, Любо, як справи? – підходить Снісаренко до однієї з передових доярок Любові Сороки, яка вже закінчує доїння.
Тут зоотехнік одразу бачить, що все гаразд, і довго не затримується. Вона йде до іншого корівника, потім іще до одного. Після обстеження тваринницьких «хоромів» у Преображенці сідає в «ниву» – і шлях її пролягає на другу молочнотоварну ферму, що в Червоному Куті. Так починається її трудовий день, з неспокоєм і турботами. Зоотехнік готова до них, адже за сорокаріччя трудової діяльності набула і досвіду, і впевненості.
А в пам’яті зринає той день, коли закінчила Заводівський сільськогосподарський зооветеринарний технікум. За направленням дівчина з півдня Одещини – Арцизького району потрапила на північ – до району Ширяївського. Що їй поталанило із господарством, в якому випало працювати, Ліда зрозуміла згодом. Молодого спеціаліста зарахували на посаду зоотехніка з племінної справи. Було лячно розпочинати, почувалася непевно. Теоретичні знання мала ґрунтовні, та як їх застосувати на практиці? Вдячна тодішньому головному зоотехніку Віктору Зайкову. Уважно прислухалася до старшого колеги, переймала його досвід. Молодечий запал допомагав дівчині відмінно справлятися із обов’язками.
Три роки по тому Лідії Петрівні запропонували посаду головного зоотехніка, оскільки попередній фахівець змінив місце мешкання. Погодилася, бо відчула в собі сили і мала певність, що впорається. Варто зазначити, що її здібності та талант розкрилися найбільше тоді, коли «Маяк» очолив фаховий спеціаліст і організатор Микола Захар’єв. Йому, як і його молодій колезі, ентузіазму не бракувало. Виробничий тандем директора та головного спеціаліста з часом почав давати свої плідні результати. В господарстві відбувалися добрі зміни. На полях і фермах впроваджувалися нові технології.
Що втішає, тваринницька галузь тут розвивається і нині. У ПСП «Маяк» утримується понад 1100 голів великої рогатої худоби, 1890 свиней та 6650 птиці. Сільгосппідприємство протягом багатьох років лідирує в районі щодо виробництва молока, м’яса та яєць. Зауважмо: це в той час, коли багато аграріїв району не займаються тваринництвом. У «Маяку» не перевелися дояркитритисячниці. Та й надої на корову тут найвищі в районі. А секрет у тому, що головний зоотехнік вкладає у справу і серце, і душу. А скільки турбот та безсонних ночей випало на вік Лідії Петрівни! Та вона не з тих, що скаржаться. Все витримають її жіночі плечі заради справи. Одне слово, у колишніх та сьогоднішніх здобутках тваринницької галузі «маяківців» – значна заслуга головного зоотехніка.
Попри все Л. Снісаренко і сьогодні така ж, як у молоді роки. Енергійна, ініціативна, сповна віддається роботі. Село Преображенка та місцеве сільгосппідприємство «Маяк» стали для неї рідними. Тут вона знайшла свою долю – Віталія Снісаренка. Трудова слава цього механізатора линула далеко за межі району. Подружжя виховало доньку та сина, вже й з онуком бавляться. Поталанило маленькому Давидові, адже дідусь та бабуся передадуть йому у спадок свою любов до землі та вірність обраній справі.
Іван ТРЕГУБЕНКО,Ширяївський район
