Із країни дитинства

Урок з образотворчого мистецтва, який веде у дитячій музичній школі Наталія Гребенюк­Шевцова, зовсім не схожий на заняття у звичному навчальному закладі. Тут не вимагається рівно і тихо сидіти, уважно слухати вчительку і виконувати завдання за правилами, викладеними у підручнику. Навпаки, дітям дозволяється фантазувати, мріяти, що називається «витати у хмарах», аби ширше розкрити свій внутрішній світ і зобразити на папері світ довколишній таким, як вони його сприймають.

Наталія Миколаївна закінчила музичне відділення цієї ж школи за класом баяна. Разом з тим з дитинства захоплювалась живописом. Тоді в ДМШ не викладали цей предмет. Наталія була членом художнього гуртка у Будинку творчості школярів, а в старших класах заочно навчалася в Києві, на курсах художників­оформлювачів. З цією навчальною базою вона прийшла вступати на художньо­графічний факультет Південноукраїнського педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. Як зізнається співрозмовниця, раніше набуті знання в університеті не вельми згодились, програма була зовсім іншою.

Молодий педагог свою трудову діяльність розпочала в одній з одеських гімназій. Разом з тим не полишала писати картини, взяла участь у двох обласних виставках. Художниці хотілося б більше часу приділяти улюбленій справі, але через сільські клопоти це важкувато. Вже третій рік Н. Гребенюк­Шевцова веде клас образотворчого мистецтва в Савранській дитячій музичній школі, має 25 вихованців. Вона вміло поєднує теорію з практикою. Викладає історію мистецтв, малюнок, живопис, композицію. Прищеплює навики декоративно­вжиткового мистецтва та розпису тканин.

Юні художники ходять на пленер, малюють з натури. І хоча предмети зображують одні й ті ж, але у кожного виходить по­своєму. І цьому радіє вчителька, адже учні проявляють свою індивідуальність. Дитяча творчість — це щось дуже особливе. Художник­наставник намагається виявити талант і розвинути його в дитині.

Почерк професіонала відчувається у роботах Владислава Левковського. Хлопець відвідує третій клас і, як відзначає Наталія Миколаївна, має неабиякі природні здібності до малювання. Педагог назвала ще кількох талановитих вихованців. Серед них третьокласники Ліля Томашпільська, Катя Гончарук, Оля Поліщук, Настя Жовта і учениці другого класу – Настя Нетрепчук та Катя Терлецька. Дехто з них брав участь у різноманітних виставках. Успіх має Владислав Левковський, він переміг в обласному турі Всеукраїнського фестивалю дитячої та юнацької творчості «Чисті роси». Приємно згадати, що юні савранські художники взяли участь у обласному конкурсі­виставці дитячих робіт, який традиційно провадить газета «Одеські вісті» до Міжнародного дня захисту дітей, і були відзначені призами.

Без сумніву, заняття живописом збагачує дитячу душу. І хоча професіоналами стають одиниці, все ж у подальшому житті більшість вихованців пензля з фарбою не залишить. У людини буде бажання творити на полотні свій світ – чистіший, кращий, добріший.

Тетяна СТОРЧАК,власкор «Одеських вістей»,Савранський район

Немає паперу – малюємо на черепашках!

…Молода художниця Валерія Левенцова, опинившись у Москві з оказією, не вгаяла можливості завітати на першу ж виставку і обімліла: що це?!

Ішов 1989 рік – демократія, перебудова. У виставкових залах почали з’являтися нові автори, що працюють у яких завгодно напрямах, тільки не в соцреалізмі. Валерія Левенцова потрапила на виставку батику. У неї за плечима вже було художнє училище імені Грекова та художньо­графічний факультет педінституту імені Ушинського, але про можливості роботи на шовку педагоги ніколи не розповідали.

Художниця з провінції довго стояла біля полотен, розглядаючи їх і намагаючись зрозуміти, як же це зроблено? Приїхавши додому до Кілії, де викладала у дитячій музичній школі уроки живопису, почала пробувати. Літератури не було, і Валерія Юріївна почала діяти методом проб і помилок. Скільки шовку довелося викинути на сміття…

Експериментувала педагог не сама – зі своїми вихованцями, і багатьох дітей захопила батиком.

Минули роки – батик Левенцової неповторний. Якщо у більшості авторів це декоративно­прикладна творчість, то у Левенцової – полотна художні, у яких закладена глибока філософія, відображено світогляд художника.

Втім, роботи на шовку – це тільки одна з технік, опанована за 22 роки у художній майстерні Левенцової у Кілійській музичній школі.

Тут у хід ідуть не тільки фарби й олівці. Шматочки шкіри й тканини, пластилін, черепашки, камені, нитки… Ніжні іриси та пишні троянди на розкішних панно, виявляється, зроблені зі звичайних паперових серветок, а тендітні, мовби невагомі лілії – з… гіпсу.

Кожна дитина, потрапивши до творчої лабораторії Левенцової, почувається тут трішки першовідкривачем, дослідником, експериментатором.

Але життя є життя, воно постійно змушує думати про хліб насущний. Якось В. Ле­венцова вирішила під час канікул трохи заробити на потреби родини і влаштувалася до одного з дитячих таборів до складу техперсоналу. Думала, що прокидатиметься раніше, швидко впорядковуватиме територію, а потім виходитиме на берег моря з мольбертом і – писати, писати, писати… Але роботи виявилося так багато, що ніколи було розпакувати пензлі і фарби. Для відпочинку вдавалося викроїти тільки півгодини увечері.

Незабаром навколо Валерії Юріївни почала витися зграйка дітлахів. З кожним днем вона ставала все численнішою. Ніхто не взяв до табору альбоми й олівці, але педагог не розгубилася – почали малювати на черепашках гелієвою ручкою. Море, сонце, вітрильник, чайки… Очерети, причал, човни… Графіка на черепашках – на це «захворів» увесь табір!

– Я не можу без дітей, – зізнається Валерія Левенцова. – Якби раптом я виграла мільйон і відпала б необхідність заробляти на хліб насущний… Ні, я все одно викладала б у школі. Діти не дають стояти на місці, це – спільний пошук, це безліч несподіваних ідей, це дуже цікаве спілкування.

В. Левенцова постійно бере участь у виставках, які проходять у Києві, Львові, Донецьку, Хмельницькому, в російському Волгограді. Її персональні виставки проходили в Одесі та Ізмаїлі. Твори Левенцової зберігаються не тільки в українських музеях – частина робіт поїхали до Німеччини, Франції, Польщі, Росії, США та інших країн. Батик, графіка, живопис, колаж. Пульсуюче світло, перехід із площини в об’єм. На одному полотні можна побачити олію, емаль, пастель, лаки – несподівані розв’язки авторки вражають глядача, який, здавалося б, уже не дивується в цьому житті нічому.

Великий художник і маленьке місто… При всіх мінусах ситуації воно дає ті плюси, які важко знайти в мегаполісі – це щира любов і захоплення тих, хто живе поруч. Саме тут, у Кілії, художниці щодня щиро дарують тепло сердець.

А для жителів Кілії творчість Левенцової та її вихованців стала значним культурним явищем. Хто ж як не художник оспіває божествену красу цього неповторного краю?

Антоніна БОНДАРЕВА,власкор «Одеських вістей»,м. Кілія