Сьогодні братній нейтральний Туркменістан відзначає 20річчя своєї незалежності. Країна, яка історично пов’язана міцними узами дружби з Україною та Одесою. Близько 150 тис. туркменістанців брали участь у визволенні України від німецькофашистських загарбників; під час Великої Вітчизняної Одеський педагогічний інститут, держуніверситет були евакуйовані до БайрамАлі, де безперервно йшов навчальний та науковий процес; а коли 6 жовтня 1948 року туркменський народ спіткало горе внаслідок дуже потужного землетрусу, медики з України прилетіли на допомогу. Першим авіарейсом вирушили одеські лікарі та медсестри, багато з яких, залишившись у Туркменії, знайшли там свою другу батьківщину. У зруйнованому вщент Ашхабаді практично просто неба лікарі з Одеси оперували тяжко поранених, повертаючи їх до життя.
На туркменській землі фахівцями з України проведено не один кілометр газопроводу. Українські будівельники й зараз успішно працюють на цій благодатній землі, відчуваючи почуття поваги та любові туркменів до нашого народу.
Сьогодні в одеських вузах навчаються понад 500 туркменських юнаків та дівчат, які вивчали українську мову та літературу в недільній школі, створеній при Посольстві України в Туркменістані.
Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов – реформатор, новатор, політик і дипломат
Так з любов’ю називають туркменістанці свого Президента, який був обраний на цю високу посаду у лютому 2007 року. Він є Верховним головнокомандувачем Збройних сил Туркменістану, двічі на рік на народних зборах (Халк Маслахати) інформує співгромадян про найактуальніші питання внутрішньої та зовнішньої політики.
Як відомо, на двадцятому саміті Співдружності Незалежних Держав, що відбувся в Душанбе, до туркменської делегації була прикута особлива увага – саме до Туркменістану одностайно перейшло головування в СНД наступного року.
У своєму виступі Гурбангули Бердимухамедов позначив пріоритети діяльності Туркменістану як країни, що головує в СНД. Головною метою він назвав усіляке сприяння подальшому розвиткові та зміцненню співпраці та партнерської взаємодії державучасниць на основі рівноправності, добросусідства та взаємоповаги з метою максимальної реалізації потенціалу СНД, ефективного розвитку держав Співдружності, зростання добробуту та якості життя наших народів.
НашІ в АшхабадІ
Гарольд Неймарк, народний артист Туркменістану, випускник Одеської консерваторії, свої перші кроки музиканта робив в Ашхабаді.
І досі, понад 40 років, він навчає туркменських дітей таємницям гри на скрипці. Ансамбль скрипалів «Мукам» під його керівництвом із виступами об’їздив увесь світ. У репертуарі – туркменська, російська, українська та західна музика.
Багатоликий Туркменістан
Держава в Середній Азії, розташована між Каспійським морем, річкою АмуДар’я, горами Копетдаг та плато Устрюрт. Більшу частину Туркменістану займає Туркменська низовина з пустелею КараКум, на яку припадає 90% території країни. І попри багатство на піски, найкращі дині, виноград, бавовна вирощуються в братньому Туркменістані. На славу дефіцитній воді щороку святкується День води, ахалтекінських коней – День коня, динь, яких у країні понад 60 сортів, – День дині... А у святковий День туркменського килима до столиці – Ашхабада – привозять свої килимові вироби найкращі майстри зі світовим ім’ям, адже туркменські килими славляться на увесь світ. Багатий Туркменістан і на свої родовища.
Туркменська діаспора почувається в Одесі як вдома
Напередодні двадцятирічного ювілею нейтрального Туркменістану інтерв’ю газеті дав голова Одеського відділення гуманітарної Асоціації туркменів світу Ніязмурад Халлиєв.
– Ніязмураде, Ви рушаєте на ювілейні свята до Ашхабада. Передайте від читачів «Одеських вістей» найщиріші вітання туркменському народу.
– Спасибі. Туркменська діаспора в Одесі цими днями, з нагоди ювілею нашої історичної батьківщини, провела чимало цікавих заходів – Тиждень туркменської культури та музики, конкурс на найкращий туркменський пилав, вікторину «Що ти знаєш про Туркменістан?», футбольні змагання. І найголовніше, нам і міська влада, і представники різних громадських організацій у цьому всіляко сприяли. Щиро кажучи, туркменська діаспора почувається в Одесі як вдома.
– У туркменській діаспорі чимало й молоді...
– Так. Її представники, як і 500 юнаків та дівчат, що приїхали до Одеси з Туркменістану отримувати вищу освіту, успішно навчаються в усіх вузах міста. Це майбутні медики та фізики, технологи харчової промисловості, музиканти та художники. Ми тут дружні і зігріті дружелюбністю одеситів, за що щире спасибі. Туркмени влаштувалися не лише в Одесі, але й у багатьох районах області, працюючи у промисловості та транспорті, у сільському господарстві та науці. Ось це почуття дружелюбності до нас, підтримки дуже властиве українському народу. І у своєму виступі в Ашхабаді з нагоди ювілею Туркменістану я про це обов’язково скажу...
з новинної стрічки ТуркменІстанУ:
Зпід пера Президента Туркменістану вийшов художньодокументальний роман. Президент Туркменістану Гурбангули Бердимухамедов на основі документів та спогадів написав роман «Ім’я добре нетлінне», присвячений світлій пам’яті його діда Бердимухамеда Аннаєва. Книжку видано туркменською та російською мовами та презентовано в межах наукової конференції, організованої Академією наук Туркменістану.
Роман написаний на основі архівних документів про життя та професійну діяльність вчителя та воїна Бердимухамеда Аннаєва, а також фактів, виявлених під час бесід із його колишніми учнями та колегами. Книжка змальовує звичаї та норови людей, відтворюючи реальну картину життя туркменського села у складний історичний період, на який припала діяльність діда Президента.
Передмову до книжки написав батько глави держави Мялікгули Бердимухамедов. Епіграфом до видання слугують слова великого туркменського поета та мислителя Махтумкулі Фрагі: «Без допомоги вчителів розуму не набудеш» і «Усяка людина йде геть – ім’я добре нетлінне».
Центробанк Туркменістану випустив пам’ятні монети на честь 20річчя незалежності країни. На честь 20ї річниці незалежності Туркменістану Центральний банк країни випустив нові комплекти пам’ятних золотих та срібних монет під назвами «Ашхабад епохи Відродження», «Огузхан» та «Монумент Конституції» достоїнством 50, 20 та 10 манатів відповідно.
Нумізматичні новинки виготовлені Монетним двором Великої Британії «Royal Mint». Золоті монети, випущені тиражем у 100 та 200 примірників, вирізняє висока проба – 916. Тираж їхніх аналогів, виготовлених зі срібла 925 проби, – 200 та 300 примірників.
На одному з найбільших вуглеводневих родовищ Лебапського велаята Туркменістану введено в дію другу чергу Багаджинського газопереробного комплексу, установки якого розраховані на переробку 1 млрд кубометрів природного газу, випуск 12 тис. тонн скрапленого газу та 18 тис. тонн газового конденсату на рік.
До послуг жителів Марийського велаята (області) відкрилася обласна бібліотека, покликана стати важливим центром освіти та культури. Символічну стрічку на церемонії урочистого відкриття перерізував президент країни Гурбангули Бердимухамедов.
Вартість спорудження будинку склала понад 36,4 млн дол. США. Фонди нової бібліотеки розраховані на зберігання трьох мільйонів книжок, одночасно вона може прийняти 600 читачів. Крім того, в бібліотеці є Музей історії туркменської книги, серед експонатів якого – рідкісні книжки та стародавні рукописи, передані у дар місцевим населенням.
У столиці Туркменістану відкрився спортивний комплекс із зимових видів спорту, який стане частиною Олімпійського містечка, що споруджується у столиці. Побудований спорткомплекс містить у собі льодову арену із трибунами на 10 тисяч глядачів, малу арену для тренувань, спеціалізовану спортивну школуінтернат олімпійського резерву з навчальним корпусом та гуртожитком. На прилеглій території розмістилися майданчики для занять футболом, баскетболом, тенісом. Перед головними фасадами будинків льодової арени розташовані фонтани.
Працюючи в Туркменістані, автор статті видав в Ашхабаді книжку новел туркменською, українською та російською мовами, одну з яких пропонує увазі читачів.
Журавлі
Новела
Природа на Чернігівщині у ті військові дні вересня сорок третього дивувала своєю красою навіть зачерствілих солдат. Вони зараз, на привалі, не думали про майбутні бої за звільнення столиці України, а милувалися деревами, пофарбованими золотим кольором.
Привал на війні… Хтось перечитує листи рідних, хтось поспішає передати їх листоноші… Згадують рідну хату, тихо підспівують. А Борис дивиться на село Комарово, що втопало в осінньому вбранні. «У нас у Туркменістані осінь ще не наступила», – подумав він, віддаючись спогадам. Але ротний перешкодив, окликнувши його: – Борис! Привів тобі земляка.
– Я з Мари, – посміхаючись, відрапортував середнього росту стрункий лейтенант… – І звуть мене Баба…
І раптом невідомо звідки не візьмися в небі закружляли журавлі.
– А я з Ашхабаду… І звуть мене Борис.
А журавлі, ніби вітаючи їх, ще довго кружляли, заповнюючи пташиним гамом паузи у розмові земляків, що усамітнилися, перебираючи в пам’яті знайомих із туркменських міст. І так і не знайшли спільних приятелів. Можливо, тому що Борис молодший за марийця. І все ж до півночі проговорили. Виявилося, що дома у нього росте дочка…. Він легко посміхнувся, коли Борис стверджував, що з наук визнає тільки історію. А Баба став переконувати його, що без математики життя зупиниться. Сперечалися, спілкувалися так, начебто були знайомі багато років. І вирішили подрімати, а ранком договорити…
На світанку зненацька почалося бомбування. Сонні солдати розбіглися хто куди.
– Прапор! Прапор! – хтось тривожно крикнув.
– Поранений… Церква, церква! – десь зовсім поруч роздалося.
Церква, у якій розташувався штаб частини, горіла. Полум’я охопило її з усіх боків. А прапор, що знаходився в ній, не встигли винести. Хвилинуіншу – і він перетвориться в попіл. Першим кинувся крізь балки купола, що впав у вівтар, Баба. Він вмить вийшов через церковне віконце, притискуючи до тіла уцілілий полковий прапор…
Скільки разів під час коротких перепочинків між боями земляки збиралися зустрітися. І не вдавалося. І дали вони тоді один одному слово, що вже після звільнення Києва вдосталь наговоряться. Але один з них порушив обіцянку…
Під ногами розриваються снаряди. Над головою свистять кулі. А командир: уперед! І раптом з правого флангу доноситься хрипкий голос старшини:
– Баба, Баба Курбанова вбито!..
Борисові здавалося, що почулося. Не вірилося. Не вірив навіть і тоді, коли побачив його лежачим на розстеленій шинелі, що була просічена кров’ю…
Пилюка стояла стовпом. Стрілянина посилювалася… З попереднього флангу доносилося довге «Ура!». Але Борис нічого не чув. Він опустився на коліна, намагаючись почути биття закривавленого серця земляка. А воно, наскрізь пробите ворожою кулею, вже мовчало. Тоді Борис поцілував руку Баби і прошепотів:
– Прощавай, земляк…
Не встигнувши витерти сльози, командир взводу молодший лейтенант Борис Наймушин кинувся в бій мстити гітлерівцям за свого брататуркмена Бабу Курбанова…
З тих пір пройшов не один десяток років. Там, в українському Заліссі, що на Київщині, у братерській могилі лежить відданий син туркменської землі – хоробрий воїн, закоханий у математику, вчитель, батько…
А коли летять журавлі, колишній солдат, де б вони його сьогодні не застали, зупиняється, довго дивлячись у небо…
У такі хвилини він звичайно тихотихо стоїть… Згадує журавлів тих військових років, бажаючи сьогоднішнім кружляти тільки у мирному небі і над мирною землею…
Іван НЄНОВ
