Чотирирічна Богданка – веселої вдачі дівчинка. І дуже симпатична. Хоч у притулку нещодавно, зате добре тут почувається. Улюблене її заняття – бавитись з іграшками, а їх стільки, що просто очі розбігаються. У дівчинки ніколи не було стільки ведмедиків, зайчиків, мавпочок… За співробітницями закладу Богданка бігає хвостиком. Її тут одразу всі полюбили і зрозуміли: дівчинка довго не затримається. Так, знайшлися добрі люди, котрі згодилися взяти дитя із притулку і зігріти в родинному колі як опікуни. За правилами, названі батьки повинні придивитися, добре познайомитися із обраницею. Перш ніж Богданка піде у нову сім’ю, їй треба звикнути до чужих людей і сприйняти їх як рідних. Це важко, а хіба легше дівчинці буде у дитячому будинку в чи інтернаті?..
Працівники Миколаївського притулку для дітей кажуть, що Богданці пощастило. Не так ведеться іншим їх вихованцям. Сюди потрапляють діти із неблагополучних сімей або ті, що втратили батьків. За тримісячний термін, а саме стільки максимально може перебувати дитина у притулку, мусить вирішитися подальша її доля. Часом діти повертаються до батьків, але таких випадків, на жаль, зовсім мало. Не багата статистика і на випадки усиновлення чи опіки. Масово полишених дітей із притулку відправляють на виховання до державних закладів.
Дитячий притулок, що у селі Миколаївка, функціонує вже дванадцять років. За цей період тут знайшли свій тимчасовий прихисток до 500 дітей з Любашівського, Ананьївського, Миколаївського та Ширяївського районів. Серед вихованців є й такі, що полюбився їм цей спільний дім настільки, що й залишати його не бажали б. Таке нещодавно було із дванадцятирічним Сашком Лавренюком. Аби налагодити стосунки із сином, мати хотіла забрати його під час канікул додому. Сашко ж не хотів, зі сльозами на очах просився тут залишитися.
Тож зрозуміло, що для дітей у Миколаївському притулку створені хороші умови. Заклад перебуває на повному державному утриманні. Приміщення відремонтоване, є спальні кімнати, ігрова, великий хол, внутрішні туалети. Навпроти будинку розміщені кухня та їдальня. У теплі дні діти мають змогу побавитись на свіжому повітрі, адже тут просторий двір. Старші діти, за бажанням, можуть допомогти працівникам притулку попоратись у молодому саду, посадити чи доглянути городину, або ж впорядкувати клумби. Квіти, як і своїх вихованців, працівники притулку люблять.
Заклад має свій транспорт, отож без проблем цього літа всі разом побували на екскурсії в Одеському дельфінарію.
Харчування для підопічних – п’ятиразове. Попри те, що державних коштів вистачає на все необхідне, дітям не шкодує своєї продукції місцеве приватне підприємство «Сегрос», яке виробляє м’ясоковбасні вироби. Директор підприємства Сергій Осадчук завжди готовий підкласти своє плече, якщо цього потребуватиме притулок.
Очолює заклад досвідчений фахівець Людмила Мадар. Вона має відзнаки за вагомий внесок у справу реалізації державної політики щодо захисту прав дітей соціально незахищених категорій, небайдужість до їх долі та сумлінну працю щодо подолання дитячої безпритульності та злочинності. Людмила Володимирівна плічопліч працює з колективом. Значно допомагає їй і сім’я. Її чоловіка – Юрія Миколайовича можна вважати позаштатним добровільним робітником закладу. Він має золоті руки, і всі сантехнічні роботи виконує якісно. Але не тільки рук докладає Юрій Миколайович. Він і духовно лічить зранені дитячі душі, бо має сан священика і є настоятелем місцевої СвятоМиколаївської церкви.
Атмосфера любові, створена у притулку, вабить її вихованців і після того, як вони полишають заклад.
– Нам часто телефонують діти, розповідають про свої справи, – повідали працівниці закладу Світлана Мощець та Галина Полюганець. – Сьогодні спілкувалися з Анею Чернегою, що нині в Жовтневій школіінтернаті. Олена Годорожа, брати Саша та Руслан Сєрікови також дзвонять. Вони розподілені у Ананьївський інтернат. У Любашівському профтехучилищі навчаються Олена Мостова та Ольга Слюсаренко. Дівчатка раді з нами поспілкуватися.
Цей список можна продовжити. Напевне, уроки добра і милосердя, надані в притулку, не проходять повз вихованців. Не зрозумілою наразі залишається поведінка їхніх батьків, яким важливішим є алкоголь та розпуста, аніж власні діти. Тому відносить їх лелека далеко від рідних домівок…
