Вони стояли біля витоків
У будьякій справі є свої першопрохідці – люди, які першими прокладають шляхи в освоєнні чогось нового. Були вони і у створенні «Одеських вістей», – газети Одеської облради, – перший номер якої вийшов у світ 1 січня 1992 року тиражем у 28 тисяч примірників українською і російською мовами, випередивши багато регіональних газет за числом передплатників.
Звертаючись до читачів, перший головний редактор новонародженого видання Віктор Василець писав: «Журналісти «ОВ» вбачають свій обов’язок у служінні правді – і лише їй! Ми будемо прагнути зробити видання дійовим каталізатором відродження духовності, невтомним носієм милосердя, доброти, збирачем розумних думок, свіжих ідей, провідником у життя всього того, що спрямовано на консолідацію суспільства, на зміцнення міжнаціональних відносин, на найшвидший перехід до ринку».
Виконувати цей обов’язок зібралася команда газетярів, яку благословив на плідні діяння заради людини сущої депутат обласної ради панотець Тихін. У ній були ті, хто вже мав багаторічний досвід роботи у пресі, і ті, хто стояв на початку творчого шляху. Першим заступником головного редактора стала талановита журналістка і тонкий психолог Тамара Проценко. Пост заступника головного редактора був запропонований колишньому відповідальному редактору газети Червонопрапорного Одеського військового округу «Защитник Родины», полковникові запасу Віктору Івановичу Мамонтову. Образно кажучи, штаб редакції – секретаріат – очолив енергійний організатор Йосип Бурчо, який трудився до цього в «Чорноморській комуні». Із цієї ж газети прийшла до «ОВ» Катерина Савчук і прийняла під своє керівництво відділ листів. Про її роботу з редакційною поштою, з відвідувачами, про злободенні публікації розповідав друкований орган Спілки журналістів СРСР.
З багатим багажем знань, широкою ерудицією і гострими перами влилися у команду першопрохідців «ОВ» Володимир Гаврилов, Ігор Бондарєв, Наталя Гриценко, Наталя Бенда, Геннадій Пронін, Ніна Лісевич, Петро Рудий, Таміла Чернецька, Анатолій Михайленко, Григорій Садовниченко, Віктор Попов, Яна Асенько, Галина Владимирська, Лілія Новицька. На них рівнялися інші колеги. А ілюстрував газету в ту пору В'ячеслав Теняков, відомий фотохудожник.
В одній запряжці з журналістами трудилися працівники секретаріату, перекладачі, коректори, друкарки, випускові, інші працівники, які нині, у ювілейну пору, згадують про перші нелегкі дні становлення газети. Спочатку в редакції навіть не було приміщення й доводилося постійно кочувати по тимчасово незайнятих кабінетах, а то й по коридорах. Коректори і чергові за номером тулилися в маленьких кімнатках, де було задушливо і стояв постійний гуркіт, що доносився із цехів видавництва і від «пневматичної пошти». Газета, як правило, підписувалася після 21 години, а часом і в опівночі. Але вона виходила у світ регулярно після того, як Людмила Нікітюк, яка курирувала проходження «ОВ» через усі муки видавничого «пекла», у переддень нового, 1992 року першою прийняла в руки примірник нашої газети під номером один, що пахнув свіжою фарбою.
– Я відчувала тоді такі почуття, ніби приймала новонародженого, – розповідала пізніше Людмила, яка трудилася в «Одеських вістях» майже двадцять років.
Президія Одеської обласної ради народних депутатів, вітаючи колектив редакції з виходом першого номера газети, висловила упевненість у тому, що «Одеські вісті» стануть справді народним виданням, будуть рішуче захищати інтереси людей, об'єктивно висвітлювати життя області, діяльність рад усіх рівнів. Минуле двадцятиліття підтвердило, що «Одеські вісті» справді є істинно народним виданням і не змінюють курс, обраний першопрохідцями: служити правді й людям. І програма діяльності газети «Одеські вісті» («Одесские известия»), затверджена на сесії обласної ради народних депутатів і опублікована в її дев'ятнадцятому номері, виконується.
ПРОГРАМА діяльності газети «Одеські вісті» («Одесские известия»)
У своїй діяльності редакція газети «Одеські вісті» («Одесские известия») керується Законом «Про пресу та інші засоби масової інформації», рішеннями Одеської обласної ради народних депутатів, будучи її органом.
Основні програмна мета і завдання газети:
– сприяння зміцненню повновладдя рад, демократизації суспільства, розвитку плюралізму і гласності, становленню правової держави, поглибленню процесів перебудови економіки на принципах ринкових відносин;
– висвітлення багатобічної діяльності обласної ради народних депутатів, її органів, а також інших структур місцевого самоврядування, зокрема громадських, територіальних, трудових колективів і громадських об'єднань області;
– об'єктивне відображення політичного, соціальноекономічного й культурного життя області, підтримки новаторських ідей громадського розвитку і прогресивних починань, що сприяють реальному підвищенню рівня добробуту населення області, протидія будьяким проявам націоналізму, сепаратизму, релігійної винятковості, насильства й жорстокості;
– принципова і гостра оцінка негативних явищ громадського життя, недоліків у роботі радянських органів, об'єктивне висвітлення діяльності депутатів у радах і виборчих округах;
– відображення на сторінках газети різних думок, оцінок і пропозицій, включаючи позиції меншості, різноманіття підходів до розв'язання суспільних і соціальноекономічних проблем на основі серйозного аналізу суті цих явищ, течій і поглядів;
– активна участь у роботі прогресивних професійних організацій журналістів, інших творчих спілок, що мають своєю метою подальше зміцнення принципів свободи слова і свободи друку.
Програма затверджена на сесії обласної ради народних депутатів.
Про що писали «ОВ» у першому номері
У середу, 1 січня 1992 року, до читачів надійшов перший номер нового регіонального видання. Його відкрило новорічне звернення голови Одеської обласної ради народних депутатів Руслана Боделана, яке він завершив пророчими словами: «Попереду великі випробування. Ми можемо їх витримати. Повинні витримати». На першій сторінці опубліковано привітання президії Одеської облради народних депутатів колективу редакції та настанова отця Тихона з приводу виходу у світ першого номера газети. Тут же надрукований уривок з інтерв'ю Президента України Леоніда Кравчука парламентському кореспондентові «Одеських вістей» та штрихи до портрета Президента «П'ять років в одних штанях». Глава держави, який свого часу мав єдині напівшерстяні штани за всі роки навчання в Київському державному університеті імені Т.Г. Шевченка, дав напутнє слово новонародженому виданню: «Газета повинна привертати увагу об'єктивністю, спокоєм та правдивою сенсаційністю».
З першого номера «ОВ» став їхнім автором відомий письменник Іван Гайдаєнко. У своїх публіцистичних нотатках «Вікна», що відкрили другу сторінку, він намалював широку панораму життя людей різного соціального стану та достатку, акцентуючи увагу із тонким аналітичним чуттям, властивим справжньому публіцистові. Свої міркування автор завершує словами: «З Новим роком, любі одесити! Нехай він буде найневрожайнішим та найпосушливішим на конфлікти, на злість, на високі ціни. Нехай принесе мир та добро!»
Які актуальні ці слова сьогодні!
Перший номер «ОВ» насичений різноманітною інформацією, що викликає непідробний інтерес. Про це говорять самі заголовки: «Горбачов збирав хліб в Овідіополі», «Міністр оборони служив в Одесі», «Ленін живе в Котовську… а Сталін у Рені», «Крани за горілку?»
Газета надає слово голові колгоспу, бізнесменові, фермерам, багатодітній матері, які діляться із читачами тим, що їх хвилює, вносять пропозиції, спрямовані на підтримку заповзятливих, роботящих людей, викорінювання бюрократизму. Про справи, плани Березівської райспоживкооперації розповідає редактор відділу ринкових відносин Лілія Новицька. Вже тоді кооператори почали реорганізацію системи управління з оснащенням підрозділів комп'ютерною технікою. А головний архітектор Одеської області Сергій Вішталенко ділиться грандіозними планами перетворення Південної Пальміри в матеріалі «Повернемо одеситам Одесу!» Сьогодні, через двадцять років, можна констатувати, що багато чого, про що мріялося відомому архітекторові, так і не вдалося втілити в життя.
Звичайно ж, не обійшлося у пам'ятному номері без сатири та гумору. Ніби для нинішніх днів написав фейлетон «Мавпа без кишені» Р. Дмитрієв: «…Кордони не роз'єднують вже народи, а згуртовують їх. То німці наскочать зі своєю згущенкою, то американці налетять із тушонкою, то канадці зі шприцами одноразовими: дозвольте вас вколоти? А нам що, коліть на здоров'я, нам і роздягатися навіть не треба – без штанів ходимо. А внутрішнє життя як відчутно дістає? На «Привозі» недавно півеньдистрофік у третьому поколінні двісті рублів коштував. А тепер за шість віддають. Але – доларів. Ну, ми ж не жмикрути якісь, скинемося усією громадою, купимо півня, нехай живе птиця нашого щастя!»
В унісон цій гіперболі звучить зміст замітки В. Добровольського «Майки для фронтовиків», у якій йдеться про те, що Одеський комітет захисту миру спорядив у дорогу коробейників, у сумках яких – майки, труси, халати, бавовняні костюми, чоботи. «Усе це, – пише автор, – у новорічні дні буде роздано багатодітним родинам, мешканцям дитячих будинків та притулків для літніх людей, учасникам Великої Вітчизняної війни, «афганцям», інвалідам. Дарунок спершу призначався для нікарагуанців. Потім у комітеті розсудили: навіщо ж когось одягати та взувати, якщо самі ходимо в обносках…»Знову ж таки, начебто для нинішнього дня писано і на підтвердження того, що «Одеські вісті» почали об'єктивно відображувати життя таким, яким воно є в дійсності, з першого номера.
Віктор МАМОНТОВ,«Одеські вісті»
