Указом Президента України № 1209/ 2011 від 30.12.2011 р. «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят» 22 січня встановлено Днем Соборності та Свободи України
Саме цього дня, рівно через рік після утворення Української Народної Республіки, 22 січня 1919 року, на Софіївському майдані Києва було проголошено Акт возз’єднання Української Народної Республіки та ЗахідноУкраїнської Народної Республіки. Відтак, століттями розмежований народ, визволившись з неволі – Лівобережна Україна вийшла зі складу Російської, а Правобережна – АвстроУгорської імперій – возз’єднався територіально на своїх історичних землях в єдину Українську державу.
Процес об’єднання готувався майже рік. Одразу після проголошення ЗахідноУкраїнської Народної Республіки (у листопаді 1918 року) зазбручанська Українська Національна Рада надіслала до Києва свою делегацію для переговорів з гетьманом Павлом Скоропадським. Після зміни влади переговори тривали з Директорією. 1 грудня 1918 року у Фастові був укладений «передвступний договір» про «злуку обох українських держав в одну державну одиницю». Третього січня 1919 року у Станіславі фастівський договір був ратифікований Українською Національною Радою. При цьому, до скликання установчих зборів об’єднаної держави, на території ЗахідноУкраїнської Народної Республіки законодавча влада лишилася в руках Національної Ради, а громадянська і військова влада – в руках Державного Секретаріату ЗУНР. 16 січня до Києва виїхала делегація на чолі з Л. Бачинським для вручення Директорії постанови Ради. А 21 січня 1919 року у Хусті Всенародні Збори ухвалили приєднати до Української Народної Республіки Закарпаття. В остаточному документі, підписаному у Києві, говорилося:
«Віднині зливаються в одно віками відділені одна від одної частини України – Галичина, Буковина, Закарпаття і придніпрянська Україна – в одну Велику Україну. Сповнилися відвічні мрії, для яких жили й за які вмирали найкращі сини України. Віднині є тільки одна незалежна Українська Народна Республіка. Віднині український народ, звільнений могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднати всі зусилля своїх синів для створення нероздільної незалежності Української держави на добро і щастя українського народу».
Акт возз’єднання, злуки двох Україн був, скоріш, символічним знаком прагнення єдності, бо у керівництві країни спільності тоді не було. «Безпорадність проводу впливала на загальний настрій, – писала сучасниця тих подій, історик Наталя ПолонськаВасиленко. – Україна, затиснута між двома потужними силами – Антантою з півдня і більшовизмом з півночі, – не мала сил для боротьби. Військо розбігалося, ширилося безладдя. У таких умовах пройшла майже непоміченою подія, яка мала велике ідейне значення – свято Соборності України. 22 січня 1919 року на Софійській площі проголошено злуку УНР і ЗУНР… Але під тиском невідрадних подій свято пройшло сухо, тихо…»
Як свідчать інші документи, для урочистого проголошення «Акта Злуки», ухваленого на спільній нараді Директорії, Ради Народних Міністрів та повноважених представників ЗУНР, у Києві, на Софіївському майдані, зібралися городяни, військовики, духовенство Української Православної церкви, очолюване архієпископом Агапитом та єпископатом, члени Директорії, уряду УНР і делегація ЗУНР. Після богослужіння, о дванадцятій годині, один із керівників делегації Західноукраїнської Народної Республіки Л. Цегельський зачитав постанову Української Національної Ради про об’єднання і передав документ керівникові Директорії В. Винниченкові. У свою чергу член Директорії Ф. Швець оголосив Універсал про возз’єднання, після чого його було скріплено відповідними підписами.
Отож, 22 січня 1919 року назавжди лишатиметься у пам’яті поколінь як день, що вперше підтвердив і скрипів всенародне прагнення бачити Україну єдиною, ніким і нічим не ділимою.
Десять років тому на залізничному вокзалі сучасного Фастова було встановлено відреставрований вагон, у котрому 1 грудня 1918 року було підписано попередню угоду про злуку. Згодом він став своєрідним музеєм на колесах, експозиція котрого нагадує відвідувачам про пам’ятні події тих буремних років, сповнені романтикою, а надто – драматизмом і трагізмом…
