Істотною проблемою на селі є брак робочих місць. Тож немало сільських родин, аби, як то кажуть, мати хліб і до хліба, утримують у своїх домашніх господарствах чималу кількість худоби. Так чинить і подружжя Віталія та Нурії Сакалюків із Полянецького.
Основну увагу сім’я приділяє вирощуванню молодняку великої рогатої худоби. Щороку поляничани відгодовують від трьох до п’яти бичків. Навесні закуповують телят тритижневого віку, яких протягом близько двох місяців випоюють молоком. Відгодівля бичків до кондиційної ваги триває півтора року. В теплу пору Сакалюки припинають тварин на вигоні, розташованому поряд із їхнім обійстям. На пасовиську худоба перебуває цілодобово, господарі навідуються до неї кілька разів на день, аби перепнути, напоїти. Взимку бичків переводять у хлів, де відгодовують сіном, дертю.
Віталій та Нурія вирощують і свиней. На час нашого візиту на оборі рохкали кабан та свиноматка з вісьмома поросятами. Раніше подружжя утримувало три корови. Частину молока від них здавали заготівельникам, продавали односельцям, решту залишали для власних потреб, зокрема для випоювання телят. З виникненням труднощів щодо збуту молока двох «годувальниць» довелося продати. Корова, що залишилася, пасеться у сільській череді. Чергу пасти Сакалюки відбувають переважно самі, вдаючись до наймання пастуха тільки тоді, коли того ж дня виникають нагальніші клопоти по господарству. Ще для власних потреб поляничанська сім’я має майже півсотні курей.
Доповнює живність родини пара коней.
Тож аби впоратися з таким господарством, чоловік із дружиною трудяться практично від зорі до зорі. В міру своїх сил допомагає найменший член сім’ї – першокласник Максимко. Певну допомогу подають батьки Віталія. Найбільше навантаження припадає на літо та першу половину осені, коли ведеться заготівля кормів. Основним джерелом їх служать городи, загальна площа яких складає майже три гектари. На своїх земельних ділянках господарі вирощують головним чином одно– та багаторічні трави, деякі злакові культури на сіно, кукурудзу на зерно. Під час сінокосу Віталій застосовує кінну косарку. Сіно згрібає за допомогою борін. Всі перевезення здійснюються підводою. Крім городів, подружжя має у власності земельну частку (пай), яку здає в оренду ЗАТ АПК «Саврань». Торік в рахунок орендної плати за землю сільгосппідприємство видало Сакалюкам два центнери зерна пшениці, а на решту суми провело оранку їхніх городніх ділянок. Разом з тим, щоб не зазнавати нестачі кормів, господарі докуповують певну кількість зерна.
Для зберігання сіна Віталій спорудив два місткі сіносховища. Відходи зі збіжжя перетираються на дерть на власному ДКУ.
Велику частину коштів, отриманих від здавання бичків та свиней, Віталій та Нурія вкладають, так би мовити, у розвиток виробництва – придбання нового молодняку худоби, кормів, будівництво господарських будівель. Водночас кілька років тому придбали автомобіль «Лада».
Але значне зниження закупівельних цін на тваринницьку продукцію, яке спостерігається останнім часом, фактично звело до нуля і без того невеликі прибутки селян, для яких утримання худоби є основним засобом заробляння хліба насущного. Така ситуація дуже тривожить подружжя Сакалюків. Проте чоловік і жінка не втрачають оптимізму. Адже знають, що завдяки своїй працелюбності вони не пропадуть.
