Земля звитяги і труда: Іванівський район

Сторінки біографії

Район засновано у 1923 році. Його загальна площа складає 1162 кв. км. На сьогодні тут налічується 26 тис. 828 чол. Вони мешкають у 46 населених пунктах, що входять до складу трьох селищних і 10 сільських рад. Густота населення: 23 кв. км.

Район розташований у цент­ральній частині області й межує з Ширяївським, Розділь­нянським, Березівським, Біля­їв­ським, Комінтернівським та Великомихайлівським ра­йонами Одеської області. Рельєф в цілому – хвиляста рівнина.

У центральній частині району протікає річка Великий Куяльник, що впадає в Куяльницький лиман, у західній частині – річка Малий Куяльник та її ліва притока – Середній Куяльник, що впадають в Хаджибейський лиман.

Землі сільськогосподарського призначення налічують 101125,07 га;

Внаслідок реформування ко­лективних сільськогосподарських підприємств на території райо­ну створено 191 аграрне форму­вання, в т.ч.: 15 товариств з обмеженою відповідальністю; 159 фермерських господарства; 17 інших формувань.

Протяжність автошляхів за­гального користування району складає 590 км. Через його територію проходить залізнична магістраль зі станціями Буялик і Червонознам’янка. Загальна довжина залізничних колій 110 км.

На території району функціонує 19 шкіл, у яких навчається 3103 учні, 12 дитячих дошкільних закладів розрахованих на 1067 місць (у них дітей – 745). В Іванівці розташована філія Цебриківського професійно­­аграрного ліцею на 100 навчальних місць.

Ми не владу ділимо, ми роботу розподіляємо

Все життя Олексія Івановича Мазура, крім років навчання на філфаці Одеського державного університету, пройшло в Іванівці. Тут він народився, тут знайшов своє покликання. Ось уже близько десяти років його доля пов’язана з органом місцевого самоврядування. Працював заступником голови райради, керуючим справами, а в 2010 році його обрано головою Іванівської районної ради. Але окрім основної своєї роботи, Олексій Іванович закоханий у поезію, сам пише вірші.

Поступово від захоплення красним словом ми в нашій розмові переходимо до головного, а саме до того, чому він присвятив своє життя, – служінню громаді та конкретній людині.

– Так, я переконаний, що закріплені Конституцією України дві гілки влади на місцях – районна державна адміністрація та місцеве самоврядування повинні працювати та взаємодіяти спільно, а головне – в одному напрямі, – впевнено говорить Олексій Іванович.

– Багато в чому результат цієї співпраці залежить від керівників. Як вам, до речі, працюється з Наталею Анатоліївною Бяновою?

– Торкаючись суто люд­ських якостей Наталі Анатоліївни, скажу, що попри її жіночість, вона, коли необхідно, може проявити суто чоловічий характер. Якщо має мету – неодмінно доможеться. Ось, наприклад, факт: відколи вона очолила райдержадміністрацію, середня заробітна плата в районі збільшилася на 800 гривень. А це, між іншим, і є те джерело, з якого поповнюється районний бюджет.

А головне: ми не владу ділимо, ми роботу роз­поділяємо – залежно від повноважень. У нас одні й ті самі завдання, одна мета – зробити Іванівський ра­йон кращим, інвестиційно привабливим, сучасним і, я б сказав, європейським.

– За рахунок яких джерел будуть виконуватися намічені плани?

– Передусім за рахунок «Народного бюдже­ту», ініційованого го­­­­­ло­­вою Одеської обл­держ­­­­ад­міністрації Едуар­дом ­Мат­війчуком. На його виконання в районі передбачено біля чотирьох мільйонів гривень. Будуть також задіяні кошти сільських та селищних бюджетів розвитку. Крім того, плануємо й надалі взаємодіяти з проектом ЄС ПРООН «Місцевий розвиток, орієнтований на громаду», з яким активно співпрацюємо протягом останніх років.

– Як на мій погляд, співпраця з проектом ЄС ПРООН є вельми перспективною. Особливо для сільських громад. Чи не так?

– Авжеж. Достатньо сказати, що в поточному році в ньому будуть задіяні чотири населені пункти району – села Білка, Червонознам’янка, Конопляне і Сухомлинове, в яких, залежно від потреб, буде налагоджено вуличне освітлення, замінять вікна та дах в амбулаторії загальної практики сімейної медицини, відремонтують водогін.

– Загалом життя в районі за останній час покращилося. А наскільки змінилося фінансове становище сільських та селищних рад?

– Безумовно, маємо істотні зміни й там. Адже згідно з бюджетним кодексом плата за землю останнім часом надходить на їхні рахунки. Тільки у 2011 році завдяки спільній роботі всіх гілок влади району сільськими та селищними радами було додатково отримано 790 тисяч гривень. А це, своєю чергою, дало змогу п’ятьом місцевим радам за підсумками минулого року перейти на самофінансування…

Гадала, тимчасово, виявилося – назавжди

Наталя Анатоліївна Бянова замалим не тридцять років живе та працює в Іванівському районі. Коли вона приїхала сюди 1983 року за направленням після закінчення сільськогосподарського інституту, тут уже працював її чоловік Микола. Гадала, що приїхала на якийсь час, а виявилося – назавжди. Тут виросли діти, тут Наталя Анатоліївна пройшла трудову школу, тут проявився її талант керівника районного масштабу: вісім років була головою Іванівської районної ради, а з квітня 2010 року вона очолює Іванівську районну державну адміністрацію, обрана депутатом Одеської обласної ради.

– Наталю Анатоліївно, після стількох років роботи Ви можете озирнутися та порівняти…

– Спадає на згадку, коли я щойно приїхала до Іванівки, перше, що мене вразило, – це люди, які возили на саморобних візках великі алюмінієві бідони. І подумала, що тут «течуть молочні ріки», інакше навіщо стільки великих посудин, якщо не возити в них молоко!? Але чоловік мені пояснив, що таким чином населення забезпечує себе питною водою…

На щастя, це вже позаду. Завдяки зусиллям влади й активності самих жителів району все докорінно змінилося. Зараз питна вода, а також природний газ надходять безпосередньо до будинків і квартир, причому не тільки в райцентрі, але й у більшості населених пунктів. Практично в кожній соціально активній родині є всі блага цивілізації, зокрема й пральні машини. Але ж ще зовсім недавно цього не було. Головне на сьогоднішній день – підвищити якість цих послуг.

– Умови життя поліп­шуються, але виникають нові проблеми. Чи не так?

– Перебудова, подальші перетворення у країні не пройшли повз наш район. Досить сказати, що реформа аграрного сектору, зокрема розформування колгоспів і радгоспів, призвела до того, що ми втратили багато дитячих дошкільних установ. Передусім тих, які перебували на балансі господарств. Тому зараз, коли життя налагоджується, підвищилася народ­жуваність, кількість дітей постійно зростає, виникла гостра потреба в дитячих садках. І влада адекватно сприймає ці виклики сьогоднішнього дня. Так, цього року плануємо від­крити навчально­виховний комплекс у Білчанській сільській раді, де виховуватимуться дві групи дошколят. Те ж саме чинитимемо в селах Северинівці, Барановому та Гудевичевому. Вишукуємо кошти для відкриття дитячих дошкільних установ в інших населених пунктах.

– Говорячи про дитячі садки, молоде покоління, не можна пройти повз реформування шкільних закладів. Чи всі їх удалося зберегти?

– На жаль, років чотири тому довелося призупинити діяльність Лізинківської школи Павлинської сіль­ради, – там просто бракувало учнів для формування першого – третього класів. Торік із тієї ж причини призупинили роботу Щорсівської школи. Але хочеться вірити, що це тимчасові труднощі. Тим більше що організовано довіз усіх учнів у пов­нокомплектні школи, де вони здобувають якісну освіту й одержують пов­ноцінне харчування.

На щастя, нам удалося зберегти три музичні школи: в Іванівці, у Петрівці, у Радісному та філію в Червонознам’янці. По­вірте, це велика справа. Насамперед у плані культурного розвитку молоді. Крім того, коли на сцені виступають вихованці цих шкіл, у залі, як то кажуть, яблуку ніде впасти. А це означає, що ми продовжуємо традиції ра­йону, у якому зросло чимало відомих музикантів, вокалістів.

Добрий приклад для інвесторів

Начальник управління агропромислового розвитку райдержадміністрації В’ячеслав Марланг стверджує, що стало активно розвиватися тваринництво, з’явилися такі нові підприємства як «Бібіпром», «Войпан», «Стефан», «Владієвське подвір’я», які за новими технологіями займаються свинарством та кролівництвом.

– Взяти, наприклад, товариство з обмеженою відпо­відальністю «Владієвське по­двір'я», – розповідає В’ячеслав Володимирович. – Воно розпочало свою діяльність в 2006 році з придбання старих приміщень. За п’ять років інвесторам вдалося реконструювати старі ферми та оснастити їх сучасним устаткуванням, зокрема автоматичними системами годівлі та поїння, опалення, вентиляції. Вони розраховані на одночасне утримання 2 тисяч голів свиней. А всього в реконструйованих приміщеннях можна вирощувати до 6 тисяч голів свиней у рік вагою від 30 до 110 кілограмів.

Доречно сказати, що на сьо­годнішній день це один з найкращих виробників продукції тваринництва у районі.

– Для забезпечення розвитку свинарства були закуп­лені племінні свиноматки, – далі розповідає начальник управління. – На підпри­ємстві працюють досвідчені фахівці сільськогосподарського виробництва. Це має велике значення для збільшення виробництва. Згодом у «Владієвському подвір'ї», передбачається реконструкція всіх корпусів для інтенсивних технологій у відтворенні стада, у годівлі та утриманні тварин, що дасть можливість отримувати високопродуктивних тварин і відмінної якості м'ясо.

На початок року в агрофірмі утримували 1300 голів свиней, 61 голову овець. Повноцінно працює репродуктор на 250 свиноматок, до складу якого входять: сучасна лабораторія штучного запліднення, 5 приміщень для опоросу (кожен на 12 свиноматок), окремі приміщення для поросят вагою від 10 до 30 кілограмів, розраховані на одночасне утримання 1000 голів. Важливо зазначити, що для цього репродуктора закуплено свиноматок та хрячків французької селекції France Hibrid – одного з лідерів світової селекції у свинарстві.

Починає розвиватися в районі й кроликівництво. Цим успішно займаються приватні підприємства «Бібіпром», «Войпан» і «Стефан».

Наприклад, ТОВ «Бібіпром» планує вирощувати 15­20 тисяч голів кролів, при щомісячному забиванні по 600 – 800 штук. Завдяки інтенсивній технології відгодівля тварин триває лише три­чотири місяці й дає змогу одержувати за цей час кондиційну тушку вагою від кілограма до 1 кіла 300 грамів. Це рантабельно.

Сільгоспвиробників випробовує складна весна

За даними відділу економіки райдержадміністрації, у минулому році всіма категоріями господарств району зібрано 101,4 тис. тонн зерна ранніх та пізніх зернових культур. Таким чином, завдання програми «Зерно Іванівщини 2011 – 2015» виконано на 110 відсотків.

Під урожай поточного року засіяно 34,3 тис. га озимих зернових культур. В той же час, погодно­кліматичні умови склалися такі, що негативно вплинули на посіви. За інформацією управління агропромислового розвитку, від загальної кількості озимих культур сходів отримано 26,9 тис. га, або 78,5 відсотка. Щодо стану озимого ріпаку, то він взагалі невтішний – на засіяних 1405 гектарах отримано трохи більше третини сходів. Таким чином, значну кількість сільськогосподарських угідь доведеться пересівати. На сільгоспвиробників чекають складна весна й непередбачувані жнива.

Разом з тим, приємно зазначити, що в сільгосппідприємствах району заборгованість щодо заробітної плати відсутня. У господарствах дотримуються встановленого мінімуму. А в середньому по району у сільськогосподарських підприємствах зарплата становить 1555 гривень.

Станом на 1 січня 2012 року в районі налічувалось 11, 5 тис. голів великої рогатої худоби, що відповідає рівню 2010 року. Кількість птиці залишилась на рівні минулого року – 125 тис. голів. Проте свиней збільшилось на 500 голів, і їх кількість складає 13,8 тис. голів. На 500 голів зросла також кількість овець, і вона складає 7,2 тис. голів.

Сьогодення: координати перетворень

1. Введено в експлуатацію після реконструкції пологове та хірургічне відділення Іванівської центральної районної лікарні, закуплено нове сучасне медичне обладнання.

2. В Іванівській ДЮСШ капітально відремонтовано стадіон.

3. Прокладено водогони в селах Червонознам’янка, Северинівка, Великий Куяльник, Бузинове, Білка.

4. Відкрито Джугастрівський навчально­виховний комплекс – дитячий садок.

5. Придбано шкільні автобуси для Баранівської та Северинівської шкіл.

6.Замінено на пластикові вікна в Благоєвській, Білчанській, Калинівській, Бузинівській, Петрівській № 2, Севе­ринівській школах.

7. В Бузинівській ЗОШ I­II ст. відре­монтовано дах, харчоблок.

8. Капітально відремонтовано санвузли у Петрівській № 1 та Северинівській школах.

9. Встановлено вуличне освітлення в Шеровому, Михайлополі, Петрівці, Барановому, Червонознам’янці, Іванівці, Радісному.

10. Відремонтовано дахи багато­квартирних будинків № 15, № 17 в смт Петрівці, по вулиці Лядова.

11. Капітально відремонтовано ра­йонний Будинок милосердя.

Журналіст, політик, людина

Борис Федорович Дерев’янко (1938 – 1997). Він земляк, однокашник і друг Миколи Огренича. Сміливий, вольовий, талановитий. Не­справедливо рано пішов з життя…

Борис Федорович починав свою творчу біографію літпрацівником іванівської районної газети «Шлях до комунiзму». Після цього пройшов довгий шлях на журналістській ниві, поки в 1973 році не став засновником і головним редактором газети «Вечерняя Одесса». Своє життєве кредо Борис Федорович висловив у депутатському щоденнику у вересні 1991 року: «...я завжди проти агресивності тупої сили і завжди за тих, хто від цієї сили так чи інакше страждає. Коротше кажучи, завжди за тих, кого б'ють…»

«У прийомні дні депутата першої та єдиної демократично обраної Верховної Ради СРСР Бориса Дерев’янка редакційні коридори не вміщували юрми відвідувачів, і до пізнього вечора не згасали вогні на восьмому поверсі видавництва – працівники теж не розходилися, могли бути потрібні, та й у той час уже висіла в повітрі якась тривога за безстрашного редактора», – писала у своїй статті соратниця редактора «Вечерки» Людмила Гіпфріх.

Вранці 11 серпня 1997 ро­ку куля найманого кілера обірвала життя цього непохитного чоловіка. Але залишилася пам'ять про нього – і не тільки в Одесі, але й у всій Україні, далеко за її межами. Про це свідчать і меморіальна дошка на будинку видавництва «Чорномор'я», і пам'ятник на Другому Християнському цвинтарі в Одесі. Ім'я журналіста увічнене на стелі, установленій в Києві в районі Хрещатика, і на монументі, установленому на Арлінгтонському цвинтарі у передмісті Вашингтона на спомин про журналістів, які загинули при виконанні службових обов'язків.

Його ім’ям названо також площу, розташовану в Київському районі Одеси. Працює благодійний фонд імені Бориса Дерев’янка. Шанують пам'ять про нього і у його рідній Іванівці. На його честь названо вулицю та школу, де він навчався.

«Якщо життя океан, а людина корабель, то для щасливого плавання дуже важливо мати хороший рідний порт приписки, порт, у якому тебе озброюють для плавання. Наш порт – школа. Спасибі їй, що вона постачила нас усім тим, що необхідно для життя. Спасибі Вам, рідні вчителі! Ми не завжди були найкращими, найвдячнішими, найуважнішими, але ми, направду, ніколи не забували Вас, Ви ніколи не полишали наших сердець», – написав у вересні 1975 року у шкільній книзі випускників Борис Дерев’янко. Сьогодні ця книга стала одним з експонатів шкільного музею, де окрема експозиція присвячена першому редактору «Вечерней Одессы».

На рік старша за Одесу

Іванівка – районний центр. У минулому мала назви Мала Баранівка, Янівка. Заснована 1793 року, з 1962 року – селище міського типу.

Як вважає селищний голова Віктор Іванович Хобта, Іванівка, як адміністративний та культурний центр району, повинна бути прикладом для інших населених пунктів. За його словами, йому та виконавчому комітетові селищної ради є про що звітувати перед людьми, адже за кілька останніх років зроблено чимало для благоустрою, покращення умов життя жителів райцентру.

Передусім, впроваджено систему автоматизованого включення та виключення вуличного освітлення з встановленням багатофункціонального лічильника обліку спожитої електроенергії "ніч­день". Останнім часом освітлено вулиці Леніна, Шевченка, частину вулиці Виноградної, 30 років Перемоги.

Серед поточних питань, які мають вирішити депутати селищної ради й працівники виконкому, це подальше встановлення вуличного освітлення, ремонт доріг та пішохідних доріжок, поліпшення санітарного стану.

Пам'ять

Двічі Герой із Малинівки

Про таких людей, як двічі Герой Радянського Союзу, кавалер ордена Леніна, двох орденів Червоного Прапора, ордена Олександра Невського, ордена Віт­чизняної війни I ступеня, ордена Червоної Зірки та багатьох медалей Степан Єлізарович Артеменко, складають легенди – його життя для цього дає багатий матеріал.

Народився Степан Арте­менко 1913 року в селі Малинівці Іванівського ра­йону. Закінчив зоотехнічні курси, працював заступником бригадира. Після служби в армії пішов працювати до міліції. А далі – фронт. Бойове хрещення прийняв під Харковом у вересні 1941 року. Першої «Золотої Зірки» та високого звання Героя Радянського Союзу Степан Єлізарович був удостоєний за вдало про­ведену бойову операцію – захоплення плацдарму, розгром гітлерівців та мужнє протистояння ворогові. Вдруге став Героєм навесні 1945 року – за майстерну операцію з форсування Одеру. Степан Єлізарович Артеменко став військовиком не тільки за характером діяльності, а за професійним мисленням, звичками та способом осо­бистого життя. Після війни працював на керівних посадах у Cухопутних військах, був військовим комісаром одного з РВК Одеси.

Працьовитий сільський хлопець, один із перших кол­госпників у період колек­тивізації, співробітник міліції в тяжкі передвоєнні роки, без­страшний воїн в період Великої Вітчизняної війни – таким увійшов Артеменко в історію рідного краю.

Тенор зі світовим ім'ям

Микола Леонідович Ог­ре­нич (1937 – 2000). Випускник Одеської державної консерваторії ім. А.В. Не­жданової, на­родний артист України, а в подальшому і її ректор протягом півтора десятка років.

– Уся наша родина була музикальною, – згадує сестра уславленого співака Валентина Леонідівна. – Але Микола довідався про свій талант лише під час служби в армії. А було це так: під час стройової підготовки старшина роти скомандував: «Огренич, заспівуй!» І він заспівав. Та так, що його після цього перевели до ансамблю пісні й танцю військового округу, у якому він служив…

А потім була одеська кон­серваторія, яку Микола Ог­ренич закінчив із відзнакою. Але ще студентом він був запрошений до одеської опери. А через рік, уже в 1967­му його направили на стажування до славетного міланського театру «Ла Скала», де тенорів іменитих було вдосталь. Але досить сказати, що на відміну від солістів із СРСР та інших країн, які стажувалися в "Ла Скалі", як правило, рік, Миколу Огренича італійці не відпускали цілих два роки.

– Микола Леонідович – видатна особистість, не­звичайна творча індиві­дуальність, – згадувала в одному зі своїх інтерв'ю народна артистка Ук