Сторінки біографії
Татарбунарський район розташований у південнозахідній частині області і займає територію площею 174,8 тис. га. З них 114,2 тис. га – сільськогосподарські угіддя. Межує на півночі із Саратським, на сході – з БілгородДністровським, на північному заході – з Арцизьким і на півдні – з Кілійським районами. Адміністративним, господарським та культурним центром є місто Татарбунари, розташоване над річкою Когильник, що впадає в озеро Сасик. Від обласного центру розташоване на відстані 165 км, а до найближчої залізничної станції Сарата – 24 км. Своїх залізничних колій у районі немає. Довжина автошляхів – понад 273 км. Усі населені пункти (місто та 34 села) мають автомобільне сполучення з райцентром. Район перетинає автодорога міжнародного значення Рені – Одеса – Ростов.
У районі живуть представники 47 національностей. Найчисленніші – українці, болгари, молдавани, росіяни, цигани, гагаузи. Основні суб’єкти господарювання – 33 сільгосппідприємства та фермерських господарств, 1 транспортне та 2 промислові підприємства, а також будівельне та 7 – інших галузей. Підприємницьку діяльність здійснюють 3,5 тис. суб’єктів малого бізнесу.
Пріоритетною галуззю реального сектору економіки району є сільське господарство, де створюється понад 60% внутрішнього валового продукту. Основна спеціалізація – виробництво зернових і технічних культур, овочів, винограду, тваринницької продукції. Позитивні результати господарювання демонструють ПАТ СП «Чорноморська перлина», ТОВ «Агрофірма «Південна», СВК «Борисівський», СТОВ «Буджак», СК ім. Шевченка, ТОВ «Глибоке», ф/г «Вікторія», «АгроСинтез», «Тиченко» та інші. У промисловості, представленій підприємствами харчової переробки, виноробства та поліграфії, основним є ТОВ «АгроДар». На сьогодні воно входить до десяти найбільших виробників тихих вин України. Їх асортимент нараховує 64 найменування.
На території району функціонують 21 школа та 21 дошкільний заклад, центральна районна та 4 дільничних лікарні, 7 лікарських амбулаторій загальної практики сімейної медицини, 15 ФАПів, 26 клубів та будинків культури, 30 бібліотек, районний історикокраєзнавчий музей. А також – професійнотехнічне аграрне училище та філія Ізмаїльського технікуму економіки та права. Діють 19 православних храмів, жіночий монастир Української православної церкви Московського патріархату і 25 християнських протестантських громад.
Татарбунарський район привабливий наявністю великої кількості річок, озер та лиманів, що займають загальну площу близько 47 тис. га та мають лікувальні властивості. Район має вихід до Чорного моря. Рекреаційні зони району (Рассєйка, Лебедівка, Катранка) займають площу 122,7 га. На цій території розташовано 128 курортнооздоровчих закладів.
У гостей, туристів, які відвідали Татарбунарський район, жваве зацікавлення викликають пам’ятки історії та культури. Серед 78 з них – пам’ятник Олександру Пушкіну і пам’ятний меморіал учасникам Татарбунарського повстання.
Голова райдержадміністрації,
депутат обласної ради Наталія Кожухаренко:
«Життя змінюється. І явно – на краще»
– Рік 80річного ювілею області був для району дуже насиченим. Люди, здобувши можливість самим визначати першочерговість фінансування проблемних об’єктів, впевненіше себе відчули. Не було жодного села, жодної школи, дитячого садка, де б ми з головою районної ради Валентином Миколайовичем Кравченком не побували і не визначилися з насущними завданнями. Можливо, не завжди все виходить так, як того хотілось би. Але за 37 років моєї загальної практики керівника я можу чесно відзвітувати за кожен рік, і мені буде що сказати. Ось чому коли іноді чуєш чиєсь роздратоване – те не зробили, це, – хочеться запитати, а що самто конкретно зробив корисного для свого села, школи, того ж дитячого садка?
У мене вже давно вироблено такий порядок денний: встаю о 4 годині ранку. А якщо на годину пізніше, – мені вже погано. Зате о 8 годині ранку я вже пригощаю на роботі запашним, ще теплим, домашнім хлібом. Але, мабуть, якби не планувала свій час, – не виконала б і половини того, що вдається. Так і на роботі. Запланували – і, відкладаючи всі інші справи, хоча й не менш важливі, їдемо з Валентином Миколайовичем до Струмка, Борисівки, Спаського. До того ж це викликано ще і необхідністю. Не всі люди з різних причин були присутні на сходах щодо обговорення проекту «Народний бюджет». Тим часом свої запитання у них є, і далеко не другорядні. Тож подеколи доводиться йти на перегляд запланованого. У Борисівці схід визначив першочерговим об’єктом капітальний ремонт Будинку культури, щодо якого справді є потреба. І всетаки для села, у якому число молодих родин активно зростає, відкриття додаткової групи в дитячому садку в цій ситуації актуальніше. А Будинок культури неодмінно відремонтуємо, тільки трохи пізніше. Розвиток освіти, охорони здоров’я, культури є і залишаються пріоритетними напрямами діяльності районної держадміністрації та районної ради. Відчутна підтримка в цьому обласної держадміністрації й обласної ради, за що ми їм дуже вдячні. А ще радує, що до розв’язання проблем долучаються всі громадяни. Фраза «ми не благодійна організація» звучить дедалі рідше. А це означає, що життя змінюється. І явно на краще.
Голова райради Валентин Кравченко:
«Не можна рухатися уперед,
не маючи бюджету розвитку»
Валентин Миколайович з дитинства мріяв працювати на морі. Не склалося: підвело здоров’я. Зате після Кіровоградського технікуму механізації та електрифікації здобув такі необхідні на будьякому виробництві професії. Працював електромонтером, диспетчером, старшим диспетчером енергослужби. Хорошого фахівця, який на той час вже переїхав жити до Татарбунар, помітили у ВАТ «Одесаобленерго». У 32 роки він був призначений керівником Татарбунарського РЕМ і з головою занурився в роботу. Головою районної ради обраний у 2010 році.
– Мені пощастило. У мене були чудові вчителі, мої попередники – нинішній міський голова Віктор Іванович Швець і Наталія Григорівна Кожухаренко, нині – голова районної держадміністрації.
Зараз розпал великої роботи з виконання «Народного бюджету». Не можна рухатися уперед, не маючи бюджету розвитку. Ми досить багато втратили, тепер надолужуємо. У нас було багато дебатів при формуванні районного бюджету розвитку. Втім, як і з питань майнових, договірних, щодо призначення керівників комунальних підприємств.
Нещодавно в області ухвалено регіональну комплексну програму «Безпечна Одещина». Нам за нею буде трохи легше працювати. Ще у квітні минулого року на своїй сесії ухвалили районну програму громадської безпеки, профілактики злочинів і зміцнення правопорядку в населених пунктах району. Ця програма працює в нинішньому році, і позитивні результати вже є.
Сприяє в цьому районній міліції і міська рада. У центрі міста на кошти міського бюджету встановлюються камери спостереження. І в селах ця робота провадиться. Наприклад, закладено з цією метою кошти і у бюджеті Лиманської сільської ради. Зона тут курортна. Приїжджих багато, і не всі вони навідуються у наші благодатні місця із добрими намірами. Завзято працюємо і над розв’язанням однієї з найскладніших проблем – роздамбування озера Сасик. Ухвалювали звернення до Президента, Верховної Ради, Міністерства екології та природних ресурсів України. Було створено позавідомчу комісію. Зараз домагаємося, щоб її засідання було проведено безпосередньо в нашому районі. Зрештою, у вирішенні цього затривалого питання вже слід поставити крапку. Така позиція наших громадян.
Бліц-опитування
За що я люблю свій рідний край?
Дмитро Гостев, працюючий пенсіонер, завгосп, м. Татарбунари:
– Мало сказати «люблю» – я обожнюю наш край. Щоправда, для мене це поняття трохи ширше. Рідний край – це ще й моє рідне село, в якому я народився, з якого пішов до армії служити. Це село Холмське Арцизького району. Там минули моє дитинство, юність. Я його ніколи не забуду. Там спочивають мої покійні батьки. А в Татарбунарах живу вже 40 років. У цьому чудовому місті, яке полюбив усією душею, – моя родина, друзі, знайомі. Мені тут теж усе любе. Я закоханий у наше тихе, спокійне і дуже дружелюбне місто, яке з кожним роком усе гарнішає й гарнішає.
Гадаю, це дуже добре, коли твоя душа наповнена любов’ю до родини, природи, людей. Живеш, отже, правильно.
Галина Іванова, керівник гуртка районного Будинку дитячої творчості:
– За що люблю? Та це ж мій рідний дім, причому найкращий! Кажуть, добра аура у нашого міста. Воно у нас невелике, але дуже гарне. Багато історичних пам’яток. А історикокраєзнавчий музей – так, мабуть, один із найкращих в області. Музей – наша гордість! Не упущено жодної подробиці, події, дати. А зелені скільки у нас, квітів. Наш красень Будинок культури – справжній культурний центр. Я гадаю, не можна не любити край, у якому живеш. Тому й безкорисливо беруть участь у розвитку, благоустрої нашого міста багато підприємців, його жителі. А новий міський голова Віктор Іванович Швець має намір цілу реконструкцію центральної площі зробити. А що? Кожен новий крок – це ж крок у майбутнє.
Єфросинія Іванівна, 71 рік, жителька села Дивізія:
– А моя любов із тривогою вкупі. Болить серце за моє село, без якого життя свого не уявляю. Тут народилася, тут, вважай, до 70 років безвиїзно й живу. Якою гарною та багатою була наша Дивізія колись! Сильний, багатогалузевий колгосп «Україна» роботою забезпечував – тільки заробляй. Було побудовано багато індивідуальних будинків для фахівців і вчителів, своїх трудівників. А зараз – що де ділося. Роботи немає – молодь їде геть. Село хиріє та старіє. А тільки все одно побуду в гостях у доньки в Одесі кілька днів – і бігцем додому, до рідної Дивізії. У нас тут повітря чистіше, дихається легше.
Наталка Кірієнко, 8 років, учениця 2го класу, с. Трапівка:
– Минулого літа була в Одесі, у дельфінарії. Дуже цікаво. А от морем мене не здивуєш. Море й від нашого села близько. А озеро Сасик – так взагалі через город. Спускайся та хлюпайся скільки забагнеться. Причім у будьякий час, і їхати для цього нікуди не треба. А ще я дуже люблю бабусин сад. Там такі абрикоси ростуть, вишні, черешні. Дуже смачні, просто не наїсися.
Мені взагалі в Трапівці все цікаво. У нас дуже хороша школа, і я добре навчаюся. У мене є подружки Аня й Настя.
Якби мені довелося з села їхати, я, мабуть би, дуже плакала. Бо мені тут так добре, як, либонь, ніде не буде. А ще дорослі кажуть, що скоро нашому гарному озеру Сасик дадуть друге життя, коли знову з’єднають із морем. У нашому селі цього дуже чекають, і я теж.
