Ізмаїл за часів радянської епохи переважно був містом масового читача. Для цього тут були створені усі необхідні умови: розгалужена мережа бібліотек з великим фондом літератури, три спеціалізовані крамниці на проспекті Леніна, які стабільно працювали, філія «Одесакнига» на проспекті Суворова, крамниця передплатних видань на розі вул. Котовського і проспекту Суворова. Слід відзначити, що і у бібліотеках, і в крамницях завжди було багатолюдно. І цьому було закономірне пояснення. Адже в місті після остаточного встановлення Радянської влади у 1944 році цілеспрямовано створювався значний прошарок інтелігенції. Так, до Ізмаїла з Білгорода­Дністровського було перебазовано педагогічний інститут, а з великих російських міст на зміцнення Дунайського пароплавства були запрошені кваліфіковані фахівці. До освіченої й читаючої публіки завжди належали і військові морські офіцери, які практично в стовідсотковому співвідношенні мали бажання оселятися в столиці Українського Придунав’я після виходу на пенсію.

Події останніх десятиліть, на жаль, призвели до деградації в багатьох сферах соціального і культурного життя. Не стала винятком і книготоргівля. На сьогоднішній день дві з трьох зазначених книгарень, не витримавши випробування часом, з тих або інших причин канули в Лету. Крамниця ж «Освiта» на проспекті Леніна, 22 сьогодні є комунальним підприємством і займається винятково поширенням навчальної літератури. Кілька років тому один з одеських підприємців спробував було відкрити велику книгарню з декількома залами на проспекті Леніна, 7, у районі ринку «Росинка». Я був частим відвідувачем цієї крамниці і зізнаюся, що асортимент книжок тут був на дуже високому рівні – практично на будь­який смак і вік. Крамниця стоїчно протрималася приблизно 8 місяців, після чого через явні збитки власник ухвалив рішення про закриття. Щоправда, півтора року тому до Ізмаїла зі своєю спеціалізованою крамницею «зайшов» популярний харківський «Клуб сімейного дозвілля». Та й на центральній «ринковій» вулиці Пушкіна розташовується «Книжковий ярмарок». На цій же вулиці є ще декілька «точок» книжкової торгівлі. От, мабуть, і усі залишки від колишніх розкошів.

За інформацією, наданою начальником Ізмаїльського відділу економіки споживчого ринку Тетяни Василівни Оленєвої, усього в місті налічується шість книжкових об'єктів. До речі, за її словами, згідно з нормативами таких об'єктів торгівлі у нас має бути не менше чотирьох. Площа ізмаїльських книжкових крамничок переважно становить від 18 до 40 м². Якісь пільги для підприємців цієї категорії законодавством не передбачені.

Олег Потапенко, який здійснює свою підприємницьку діяльність в одному з бутиків у «Книжковому ярмарку», книготоргівлею займається з 2006 року. За його словами, це його четвертий вид бізнесу. Олег усе життя намагався заробляти на «хліб насущний» винятково своїм хобі. До таких, без сумніву, належить і продаж книжок, тому що він книголюб. Бізнес Потапенка серед ізмаїльських книгопідприємців посідає особливу нішу. За словами Олега, її він спочатку обрав сам. Вирішивши не створювати конкуренцію бутикам, що торгують переважно художньою літературою, він в основному акцентує увагу на навчальній та технічній літературі. У бутику в Олега Потапенка можна знайти навчальні посібники як для занять у дошкільному віці, так і в середніх, і у вищих навчальних закладах (а в Ізмаїлі, крім державного гуманітарного університету, приватного інституту водного транспорту є і філія Одеської морської академії). Олег дуже ретельно стежить як за дошкільною, так і за шкільною, вузівською навчальними програмами. Тому в бутику у нього представлений асортимент практично усіх підручників. Закуповує він їх в основному через інтернет­крамниці. Буває, що спеціально їздить до столиці на оптові склади. Адже, за його словами, книжка – це така річ, яку обов'язково хочеться потримати у руках. На оптових складах Олег, крім іншого товару, закуповує також і колекційні книжки. Робить він це в основному для душі, тому що попит на ці книжки хоч і є, але вже дуже у невеликій кількості.

За декількома позиціями виставляє О. Потапенко на продаж і томики художньої літератури. Щоправда, тут він попит особ­ливо не моніторить. Продає в основному те, що читає сам. Тут є як класика (Ільф і Петров, Омар Хайям, Майн Рид), так і бестселери останніх років (П. Коельо, О. Бузина, А. Петров тощо). Олег визнає, що хоча ці книжки також продаються, але набагато рідше, ніж інша література. Потапенко з гіркотою констатує, що у порівнянні з Радянським Союзом жителі Ізмаїльщини у своїй більшості поступово деградують. Адже якщо раніше добра книжка була фактично у розряді культових предметів, то зараз читання за жодних розкладів не претендує на топ­перелік популярних занять. Швидше за все це пов'язане з тим, що на перший план вийшла зовсім інша «пожива для душі» – комп'ютерні ігри, соціальні мережі тощо. Для прикладу О. Потапенко наводить навіть власну дорослу доньку, яка, незважаючи на те, що її батько все життя був запеклим книголюбом, книжку до сьогоднішнього дня так і не полюбила. До цього, за його словами, слід ставитися по­філософськи: інші часи – інші звичаї.

Однак, як з оптимізмом відзначає Потапенко, останнім часом з'явився непоганий попит на добру дитячу літературу. Знову стали купувати стару добру дитячу класику: «Доктор Айболит», «Мальчик с пальчик», «Муха­цокотуха», «Волк и семеро козлят», «Три медведя» та ін. Можливо, це означає, що маятник гойднувся у зворотний бік?

На моє запитання про подальші перспективи бізнесу, Олег Потапенко з нотками сарказму заявляє, що в нашій «піратській» країні ні в чому не можна бути до кінця впевненим. Адже якщо елект­ронні книжки стануть повсюдно доступними, то закачати в них з інтернету будь­який підручник і бестселер, звичайно ж, не складе великих труднощів і коштів. Поки що ж книготоргівля дозволяє Потапенку гідно утримувати родину. Що ж буде в майбутньому – покаже життя…