Газова головоломка

Російсько­українські відносини далі захмарюються небажанням «Газпрому» йти на поступки нашій країні у питанні поставок газу. У Росії із завзятістю, гідною куди кращого застосування, чіпляються за газові контракти, підписані Юлією Тимошенко у січні 2009 року.

На жаль, і останній візит до України російського Прем'єр­міністра Дмитра Медведєва (одна з перших його закордонних поїздок з новими повноваженнями) не приніс прориву у двосторонніх енергетичних відносинах. Медведєв фактично проігнорував прагнення Віктора Януковича провести якісну дискусію з питань енергетичної взаємодії наших країн. Замість цього російський Прем'єр багато говорив про те, що перед Росією стоять непрості економічні виклики, відзначаючи, що й Україні доведеться давати відповіді на запитання про напрям інтеграції.

Російська сторона не відмовляється від діалогу з українською, але при цьому дає підстави зрозуміти, що не збирається йти на поступки Києву. За великим рахунком, нічого дивного в цьому немає, оскільки у Москві не приховують свого прагнення створити Євразійський Союз, і в майбутньому об'єднанні Україні відводять важливу роль. Але український Президент усіляко демонструє, що за традиційно дружніх і добросусідських відносин з Росією курс на євроінтеграцію для України залишається незмінним. З цієї ж причини наша країна посідає принципову позицію щодо питання максимального скорочення закупівель газу за рубежем.

Усвідомлюючи правоту української сторони, голова правління «Газпрому» Олексій Міллер з кожним днем посідає усе більш залізобетонну позицію. Він заявив, що питання зниження обсягів поставок газу в Україну і зменшення ціни на «блакитне золото» не обговорюється, заодно пригрозивши санкціями у тому разі, якщо Україна купить газу менше, ніж пропонується злощасними контрактами. Шеф російської енергетичної монополії так і не зміг дати відповіді на запитання, чому «Нафтогаз України» «випадає» з цілого списку партнерів «Газпрому», які одержали знижку на газ у розмірі 10­15% або зміну умов контрактів, зокрема, скасування принципу «забирай або плати». Міллер стверджує, що держави ЄС можуть розраховувати на знижку, оскільки вони тісно співпрацюють з «Газпромом». Цікаво, чому нічого подібного він не говорить про Україну, хоча двосторонні відносини в енергетичній сфері мають давню і непросту історію.

Особливу увагу пан Міллер приділяє заповненню підземних сховищ газу в Україні. Добре відомо, що наша країна має у своєму розпорядженні унікальні можливості акумулювати газ на своїй території у безпосередній близькості від кордонів Європейського Союзу – найбільшого споживача російських енергетичних ресурсів. Наявність ПСГ робить вітчизняну газотранспортну систему унікальною, до того ж вона всі роки незалежності працює без перебоїв навіть за найкритичніших ситуацій.

Досить показово у світлі останніх подій пролунала і заява посла ЄС в Україні Жозе Мануеля Пінту Тейшейри. На завершення своїх повноважень представник Європейської Комісії у нашій країні заявив, що Євросоюз не стане втручатися у газові переговори України та Росії. Така позиція виглядає, як мінімум, дивною, оскільки створення газотранспортного консорціуму за участю Росії, України і Європейського Союзу виглядає найефективнішим способом забезпечити енергетичну стабільність на європейському континенті. У ситуації, що склалася, офіційному Києву можна розраховувати тільки на себе, і Віктор Янукович добре це розуміє. Тому відносини з Росією стали максимально деполітизованими і праг­матичними, а Україна виконує умови кабальних контрактів так, що їй не можуть висунути претензії ні в «Газпромі», ні в Брюсселі. Грати за правилами – це наймудріший рецепт розв’язання газової головоломки.

Рубрика: 
Выпуск: 

Схожі статті