Написання Основного Закону – вкрай непростий процес, що вимагає не стільки формування системи стримувань і противаг між органами влади, скільки максимального забезпечення прав і свобод рядових громадян. Наша країна сьогодні стоїть на порозі створення нової Конституції, і йтиметься про деякі особливості конституційного процесу в сучасній Україні.

Однією з них можна сміливо назвати традиційну відсутність поспіху у конституційному реформуванні. 28 червня 1996 року, коли після драматичної і непередбачуваної «конституційної ночі» наша держава одержала новий Основний Закон, вона була останньою на пострадянському просторі країною, яка завершила перехід від радянських принципів державного розвитку до незалежної Конституції. Слід відзначити, що той варіант українського Основного Закону міжнародні експерти­юристи справедливо називали одним з найзбалансованіших і найдемократичніших на континенті.

Початок роботи Консти­туційної Асамблеї став своєчасним. Віктор Янукович, що навесні ініціював її скликання, схвалив близько сотні кандидатур тих, хто візьме на себе відповідальність за підготовку нової редакції Основного Закону. Глава держави не забув закликати представників опозиції до спільної конструктивної діяльності, висловивши надію, що вони приєднаються до роботи Конституційної Асамблеї після завершення парламентської кампанії. Очевидно, що конституційний процес не може взяти паузу на півроку, очікуючи, поки політичні партії закінчать боротьбу за право бути представленими у законодавчому органі. З іншого боку, саме парламент сьомого скликання затверджуватиме нову редакцію Основного Закону. Оскільки половина депутатського корпусу буде обрана у мажоритарних округах, це може зробити органічнішим та інтерактивнішим процес обговорення нового конституційного проекту.

Крім очевидних внутрішньополітичних резонів, існують і зовнішньополітичні передумови оновлення Конституції: Україна повинна одержати юридичні підстави для особистої участі в інтеграційних процесах на європейському просторі. Європейська інтеграція залишається пріоритетом зовнішньої політики України, а приєднання до Європейського Союзу передбачає делегування Європейській Комісії та Європейському Парламенту багатьох повноважень, монополію на які сьогодні мають Кабінет Міністрів і Верховна Рада.

Процесом розробки нової Конституції займуться близько сотні відомих усій Україні людей, три чверті яких – авторитетні вчені, серед них – 10 академіків. Еліта української науки – мабуть, найкраща гарантія від припущень щодо можливого політичного тиску на склад Асамблеї. До неї увійшли і політики, профспілкові лідери, моральні авторитети нації. Головою Конституційної Асамблеї став перший Президент України Леонід Кравчук, у складі Асамблеї працюватимуть й інші попередники Віктора Януковича на президентському посту.

Сам Віктор Янукович, даючи старт роботі дорадчо­консультативного органу, висловився про пріоритети у роботі Конституційної Асамблеї. До них, безперечно, належить створення проекту сучасної та ефективної Конституції, здатної забезпечити інноваційну модель розвитку країни, гармонійний розподіл владних повноважень, реалізацію українцям потреб для здійснення реформ. Янукович переконаний, що головними завданнями у діяльності Асамблеї є посилення громадянських прав і свобод, розширення регулювання механізмів представницької демократії, стимулювання активізації органів місцевого самоврядування.

Секретар Конституційної Асамб­леї Марина Ставнійчук при спілкуванні з журналістами від­­зна­­чила, що порядок денний Кон­ституційної Асамблеї не буде нав’язуватися, про це заявив і Віктор Янукович, який підкреслив, що писати проект Конституції під будь­який орган влади – безперспективно. Це дає підстави вважати, що конституційний процес в Україні здійснюватиметься відповідно до європейських принципів.