Цими днями в Одесі завершив свій тривалий піший перехід у 11800 км Андрій Петербурзький, – мандрівник, охоплений ідеєю єднання слов'янських народів. 14 листопада минулого року він розпочав свій шлях у Владивостоці.
Будьякий подорожній – Божа людина. Мандрівник Андрій був прийнятий матушкою Серафимою в Одеському СвятоАрхангелоМихайлівському жіночому монастирі, де провів три дні перед від'їздом додому до СанктПетербурга.
З ігуменею монастиря він познайомився 10 років тому, коли зробив піший похід із СанктПетербурга до Севастополя через Південну Пальміру. Тоді невтомний мандрівник пройшов 3 тисячі кілометрів. Після цього він офіційно змінив своє прізвище на Петербурзький.
В 1999 році, коли бомби сипалися на Югославію, Андрій зібрав підписи проти війни і 1 червня, у День захисту дітей, вирушив з ними до Москви. Тоді відстань у 700 км, яку він подолав за 28 днів, здавалася гігантською.
– Коли війна закінчилася поразкою братівслов'ян, я подумав, що нам бракує єдності, – сказав Андрій. – Відтоді мене не полишає думка про необхідність налагодити братні взаємини між народами Росії, України та Білорусі. Адже ми об'єднані стародавністю слов'янства.
У дорозі Андрій надивувався життю людей, натерпівся злигоднів. Одного разу він так змерз, що впав у стан клінічної смерті. Але, за словами мандрівника, попросив вищі сили не забирати його з лиця Землі, і вірить, що вони вдихнули у нього нову силу і дали благословення зробити задуманий похід. Новий рік зустрів під головною ялинкою у Хабаровську. Своє шістдесятиріччя – на засніженій січневій автотрасі…
Частину шляху Андрій проїхав на попутніх машинах. Наприклад, відтинок у 600 км між містечком Могоча та Читою, цілковите безлюддя. Але 8 тисяч 100 км чесно пройшов пішки, тягнучи на собі 40кілограмовий рюкзак з речами, провіантом і водою. Одного разу потрапив під сильну зливу. Спальний мішок намок і так обважнів, що його довелося залишити у ямці і присипати старим листям. Але найцінніше – журнал із захопленими відгуками людей про єднання народів – мандрівник свято зберігав і представив на пресконференції, яка відбулася у монастирі.
– Я не проти української державності. Я за те, щоб були відкриті кордони між трьома слов'янськими країнами. – підкреслив Андрій сенс своєї місії. – Ця подорож – не розважальна прогулянка, а серйозний захід. Але я нікому нічого не доводжу. А йду з ідеєю. І шукаю не попутників, а однодумців.
За професією Андрій Петербурзький – будівельник. У 30ті роки минулого століття його дід був архітектором міста Суздаль. Прагнення творити у мандрівника в крові… і у віршах:
Бог есть любовь. Бог есть творец.
Любить и строить – вот начало.
От первого судьбе причала
К тому причалу, где венец.
– Протягом усього шляху я був охоплений невичерпною наснагою. Я співав, відвідував храми, давав інтерв'ю, зустрічався з керівниками міст і селищ, зі школярами. Це спілкування зігрівало душу. І я не був самотній, – завершує сповідь Андрій. Роздумів і вражень у нього нагромадилося на об'ємну книжку. Тож настав час збривати бороду, яка відросла за 8 місяців і три дні, і братися за перо. До речі, петербуржець хоче присвятити розділ Одесі. Тільки… поки що не може, за власним визнанням, розгадати фразуголоволомку веселих жителів півдня: «Да ради Бога, о чем вы говорите!»
