Липневого ранку побачив з вікна таку картину. Службовець автостоянки по вулиці Гімназичній в Одесі наводив лад у зоні паркування. Змітав сміття. Поруч на сходах, що ведуть до скверу, лежав папірець. Чоловік взяв… і зажбурнув його віником подалі від стоянки, на пішохідну доріжку.

Картина номер два: на ділянці траси від румуно­болгарського кордону до Габрово – а це 145 кілометрів – я не побачив жодного смітника. Так який смітник, жодної купи сміття! Може, пропустив? Зате у столиці болгарського гумору, куди прибув у складі групи від культосвіт­нього центру «Аз Буки Веди» при Конгресі болгар України (див. «ОВ» від 19.07.2012), було достатньо часу огледітися і вивчити цей побутовий момент.

Хто до чого звик

У Габрово не смітять. Нікому на думку не спаде кинути папірець, недопалок на вулиці або поліетиленовий пакет у зеленій зоні, розбити пляшку. Зовсім не по­нашому, їй­богу! Моїй рідній і чудовій Південній Пальмірі ой як далеко до доглянутого болгарського міста. Передбачаю заперечення: у Габрово ледве 60 тисяч населення, а одеситів – майже мільйон. Так, у маленькому містечку легше підтримувати порядок. Але хто з жителів Болградського району не знає про сміттєве звалище, яке багато років «прикрашає» в'їзд до столиці бессарабських болгар? Болград же менший за Габрово. А скільки разів наші кореспонденти писали про «незнищенні» купи сміття в інших населених пунктах Одещини, у лісопосадках, на берегах водойм…

Обійшовши уздовж і впоперек центр Габрово, ми забиралися у найвіддаленіші куточки, бродили вуличками, що забігають у гори. І там чисто. Просто дивно!

Буду справедливим: бачив розсипане сміття і у Габрово. При баках біля гуртожитку для іногородніх студентів. Один раз.

Як уже знає читач, наша група виїжджала на пікнік. Пройшов він на спеціально обладнаному майданчику у лісі за містом, де будь­хто охочий може розташуватися зовсім безкоштовно. Хочте – замовте їжу одразу, у ресторанчику, хочте – везіть із собою. Поруч дитячий майданчик. І, знову ж, сміттєві баки стоять. Даруйте, не смердючі. Таких місць для відпочинку у країні багато.

А ось фотографія, зроблена після маївки у районі Одеського аеропорту. Чи можна виправдати свинство тим, що майданчик не обладнаний?

Тож наші чистенькі й акуратні Іллічівськ і Южне виглядають винятком з правил.

Дрова нікому

не потрібні.

Крім господарів

Габрово не вражає архітектурою, на відміну від Одеси. Проте городяни не тільки стежать за чистотою, але й намагаються прикрасити свої житла. У вікнах приватних осель, старих будинків, багатоповерхівок радянського типу та установ – квіти. Вазони стоять навіть на карнизах і балконах перших поверхів. При цьому ґрати на вікнах житлових будинків відсутні, та й балкони не скрізь засклені.

Огорожі немає на місцевому ринку, що на вулиці Отця Паїсія, товар лежить відкрито. Тут, щоправда, статечно походжає літній колоритний габровець – охоронець. Гадаю, більше для проформи. Коли я вперше відвідав це славне місто у середині 90­х, був з товаришами вражений такою подробицею: у сезон кавунів ці смугасті і пузаті ягоди лежали у відкритих лотках. Вночі, вночі. Бери – не хочу. Очевидно, у городян таки міцно сидить у голові це «не хочу».

Власники кафе залишають на ніч меблі, парасолі і ті ж горщики з квітами просто на вулицях і без усілякої охорони.

Свої будинки габровці опалюють дровами (виняток – багатоповерхівки та кілька адмінбудинків, до яких тепло подає ТЕЦ). Улітку на околицях розчищають ліси. І, зрозуміло, заготовують паливо із сушняків. Досить мальовничо виглядають дрова, складені біля будинків. При цьому ніхто їм не «прилаштовує ноги», як у тому старому анекдоті ще радянських часів. На моє запитання викладачка групи Сільвія Ангелова здивовано відповіла:

– Буває, крадуть золото, дорогі речі. Але щоб дрова або кавуни?!

Зовсім відкрито біля будинків стоять великі металеві ящики з електролічильниками. От немає на цих болгар наших пунктів приймання металобрухту!

За всі дні перебування у Габрово я не помітив на вулицях жодного бездомного і жебрака. Так само як і громадян у дуже нетверезому вигляді, хоча студенти в гуртожитку не від того, щоб випити пива. З іншого тіста зроблені наші брати габровці, чи що?

На репліку однієї з учасниць нашої групи, що Болгарія – дуже гарна країна, місцевий таксист відповів:

– Краса природи – єдине, що є у болгар. Ми бідна країна. А у вас, в Україні, є все для багатого життя. Вам потрібне лише грамотне ведення господарства…

На відміну від габровців, багато хто з наших співгромадян не вважає рідну землю своєю. Живуть, ніби в борг, ніби в чужій і обридлій квартирі. Звідси бруд фізичний і моральний.

Нам би розпочати хоча б зі сміття…