Шановні нафтовики!
Обласна рада профспілки працівників хімічних та нафтохімічних галузей промисловості щиро вітає вас, всіх працівників, ветеранів нафтопереробної промисловості та нафтопродуктозабезпечення, із професійним святом – Днем працівників нафтової, газової та нафтопереробної промисловості!
Завдяки праці кожного з вас модернізується виробництво, впроваджуються нові безпечні технології, міжнародні системи оцінки якості.
Ми впевнені, що спільними зусиллями буде прискорено реформування однієї з базових галузей національної економіки.
Напередодні професійного свята висловлюємо вам вдячність за сумлінну, самовіддану працю та бажаємо вам і вашим сім’ям добра та благополуччя, життєвої енергії та міцного здоров’я, достатку, миру та любові.
Голова обласної організації профспілки працівників
хімічних та нафтохімічних галузей промисловості
Л. Кролик
Працювати заводу гірше, ніж стояти?
Чи не домішується нота гіркоти до професійного свята працівників нафтової і газової промисловості – людей, завдяки яким працює енергетичне серце країни?
На жаль, галузь переживає неблагополучний період. Наскільки? Про це можна судити з розмови з генеральним директором ПАТ «Лукойл – Одеський нафтопереробний завод» Валерієм Чахеєвим:
– Останні 5 років в Україні особливо дуже помітне відставання нафтопереробної індустрії від підприємств інших країн. Якщо у сусідніх країнах – таких, як Росія, Литва, Болгарія, Румунія, Білорусь, Туреччина акцентується на розвитку цієї галузі промисловості, то у нашій країні процес загальмувався. Настільки, що поки що стоїть питання тільки про те, щоб зрівнятися з нинішнім рівнем виробництва у сусідів. А на це за найсприятливіших умов потрібно не менше трьох років напруженої праці.
У відставання є багато зовнішніх причин, що випливають із сукупності політичних, економічних, законодавчих обставин. Галузь буквально паралізована деструктивною господарською настановою на використання імпортного палива. Завізні бензин і дизелька покривають потреби національного ринку приблизно на 80%. З економічної точки зору це добровільне дотування промислового розвитку інших країн: простіше – забезпечення чужого дядька з нашої кишені. При цьому вітчизняні виробники змушені покірно пасувати перед іноземними конкурентами.
Близько 10% палива український споживач одержує від так званих мінізаводів, яких у країні, за різними оцінками, понад сто. Їхня продукція не піднімається вище стандарту на бензин «Євро2». Це архаїка для Європи, де перейшли на випуск «Євро5». Пануючу кустарщину могло б припинити ліцензування. Але і питання регуляції діяльності мінізаводів, і їх технологічна неспроможність виробляти якісне паливо залишається поза сферою державного контролю.
При цьому всі шість основних великих НПЗ, здатних з лишком задовольнити потреби країни і навіть створити завидний експортний потенціал в Україні, стоять, генеруючи збитки. Нафтопереробкою зайнятий усього один завод – Кременчуцький. І то не більше ніж на 15% своєї виробничої потужності. Херсонський, Лисичанський, Надвірнянський, Дрогобицький заводи – стоять. Одеський – теж! З кожним роком бездіяльності знижується ймовірність того, що якість палива зможе відповідати критеріям ринку.
У режимі тривалого очікування перебуває передбачене законом питання про повернення ПДВ. Позитивне рішення могло б стимулювати відновлення виробництва. Але поки що неповернений борг з боку держави Одеському НПЗ становить близько 200 млн гривень.
За таких боргів Одеський НПЗ змушений брати кредити. Таким непродуктивним способом дирекції вдалося весь минулий рік цілком забезпечувати зарплатою і соціальними пільгами колектив, який разом з працівниками сервісних організацій становить близько 1,5 тис. чоловік.
Всупереч чуткам, компанія «Лукойл» не ухвалювала рішення щодо продажу Одеського заводу. Навпаки, постійно робляться кроки щодо запуску підприємства. Йде пошук дешевших джерел поставок сировини. Для забезпечення готовності заводу до роботи у будьяку мить у січні поточного року вжито заходів, на які було спрямовано близько 5 млн доларів США. Усього ж за 12 років роботи з російського офісу надійшло на створення нових виробничих потужностей, модернізацію заводського господарства, на заходи щодо охорони навколишнього середовища 230 млн доларів. Але й такі великі вкладення не можуть працювати ефективно – немає умов.
Грузнуть в інерції також ініціативи, що виходять від керівництва паливноенергетичного комплексу України. Зокрема, пропонувалося установити нульову ставку ПДВ при поставках нафти, знизити мита на закуповуване обладнання, ввести державний контроль якості нафтопродуктів. Але пропозицій більше, ніж ухвалених щодо них рішень.
І всетаки одеські нафтопереробники не втрачають оптимізму і надії, що завод, якому цього року виповнюється 75 років, розгорне свої потужності, закриє борги, забезпечить надходження до бюджетів міста, області, наповнить вітчизняним паливом промислові артерії країни!
Владислав КІТІК,
«Одеські вісті»
