Сьогодні, у День партизанської слави, ми знову повертаємося пам’яттю до тих героїчних 1418 днів і ночей, у тривожному плині яких кувалася Велика Перемога у Великій Вітчизняній війні радянського народу та його звитяжних Збройних сил проти німецько–фашистських загарбників та їхніх сателітів, які принесли на нашу землю смерть, неймовірні страждання та руйнування.
Свій гідний внесок у розгром гітлерівської Німеччини внесли партизани та підпільники, знищуючи гарнізони ворога і зрадників у його глибокому тилу, пускаючи під укіс поїзди з живою силою та бойовою технікою, виводячи з ладу аеродроми, підриваючи мости. Дуже допомагали радянському командуванню відомості про супротивника, що добувалися народними месниками. Свій внесок у спільну справу внесли партизани та підпільники, які діяли на території Одеської області. Ми віддаємо данину високої поваги нині живим і зберігаємо світлу пам’ять про тих, кого вже немає з нами.
Вічна слава полеглим у боях та наша любов до тих, кого сьогодні вшановує народ України, висловлюючи глибоку вдячність за мирне життя та спокій.
Зі святом вас, любі ветерани! Міцного вам здоров’я, добробуту та успіхів у військово–патріотичному вихованні молоді.
ГоловаОдеськоїобласноїРадиОрганізаціїветеранівУкраїни О.Гурський
У єдиному прагненні
Район біля злиття річок Прип’яті та Дніпра став партизанською зоною значно раніше за інші місцевості. Тут, неподалік від села Кожушки, українські та білоруські партизани обладнали один з перших посадкових майданчиків, на який почали регулярно приземлятися літаки з Великої землі з вантажами для загонів. Це не могло пройти повз увагу з’єднань Ковпака, Федорова, Мельникова, Наумова. Тут вони перед відходом у глибокі рейди поповнювалися зброєю, боєприпасами, спорядженням.
Таке велике скупчення партизанів у невеликому районі привернуло увагу фашистської розвідки. Німці потай почали готувати каральну операцію під кодовою назвою «Мокрий мішок». Силами знятих з фронту трьох піхотних дивізій, численних есесівських та поліцейських батальйонів за підтримки танків, авіації і артилерії у травні 1943 року гітлерівці розпочали наступ на партизанів у трикутнику Прип’яті і Дніпра.
Про ворожу операцію, що готується, партизанська розвідка довідалася, але пізнувато. У середині травня фашистам вдалося міцно зав’язати «мішок». Проте добре знання народними месниками місцевості, координації дій загонів через своїх зв’язкових–розвідників дозволили ковпаківцям потай підготувати переправи через Прип’ять і вислизнути з «мішка».
Білоруському партизанському загону імені Котовського було доручено захистити від розправи фашистів та їх підручних табір з родинами партизанів, а це кілька сотень жінок з дітьми і старі люди. Бійці загону сховали їх на островах серед боліт неподалік від Нежихова. Над островами кілька днів кружеляли німецькі літаки, бомблячи та обстрілюючи підозрілі місця.
Згодом розпочалося суцільне прочісування місцевості карателями. Народні месники загону не жаліли своїх життів, відволікаючи на себе гітлерівців. Цей кошмар тривав до першої декади червня. Вирішивши, що з партизанами покінчено, фашисти залишили цей район, несучи із собою вбитих і поранених. Ті партизани, хто залишився живий, разом з жінками і дітьми, поранені, голодні, знесилені за багато діб безперервних сутичок з карателями, вийшли з боліт.
Ковпаківців, які пішли у рейд, змінило з’єднання українських народних месників під командуванням Тарапущенка. Посадковий майданчик, приведений до ладу після обстрілів фашистів, знову почав діяти. Але йому не давав спокою 108–й поліцейський батальйон, що стояв неподалік, у Савичах.
Зв’язковим–розвідникам від українських та білоруських загонів було поставлено дуже небезпечне завдання – виявити у цьому поліцейському батальйоні українців, узятих на службу шляхом шантажу, погроз і прямого насильства. Потім зв’язатися з ними і умовити їх перейти на бік партизанів. Розпочалася операція з проникнення до місця розташування батальйону. І її виконували переважно зв’язкові–розвідники допризовного віку, найбільш кмітливі і мужні.
Партизанські зв’язкові–розвідники, які пройшли за багато місяців боротьби з ненависним ворогом «академію» розвідувально–диверсійної справи, зуміли розкрити перед солдатами всю неправду про те, що взятих у полон народні месники розстрілюють без будь–якого суду.
Усе закінчилося тим, що велика кількість солдатів батальйону знищила есесівців і затятих прихильників окупантів зі зрадників. При повному озброєнні, обозом, колишні вояки–карателі у супроводі зв’язкових вирушили до лісу. Вони заприсяглися спокутувати свою провину перед народом. З них було сформовано окремий партизанський загін чисельністю понад сто бійців, які незабаром відзначилися сміливістю у боях з окупантами, не даючи їм спокою на ділянці залізниці Василевичі – Рєчиця.
І так було в усіх районах України та Білорусії. Народні месники наближали Велику Перемогу в єдиному прагненні – покінчити з фашизмом на своїй землі.
Микола ВАРИВОНЧИК,
колишній зв’язковий–розвідник
партизанського загону
імені Лазо, 3–ї Мінської бригади імені Будьонного
