Сторінки біографії
Іллічівськ – важливий промисловий і транспортний центр півдня України, її морські ворота. Він є містом обласного підпорядкування. До Іллічівської міської ради входять також смт Олександрівка, села Малодолинське та Бурлача Балка. Таким чином, загальна площа міських земель становить 2,6 тис. га з чисельністю населення 71,6 тис. У самому Іллічівську живе 57 тисяч громадян.
Місто уникло загальних тенденцій спаду виробництва, викликаних кризою, і вийшло з–під бюджетної залежності. Про це красномовно свідчить реальне зростання життєвого рівня, який стабільно зберігається тут уже протягом 15 років.
Неможливо повірити, що ще на початку 90–х років минулого століття місто було депресивним.
Його відродження та розквіт розпочалися з приходом управлінської команди на чолі з Валерієм Хмельнюком, обраним міським головою у 1994 році. З тих пір громада обирає його мером уп’яте більшістю голосів понад 70%.
Пріоритетами у стратегії розвитку міста стали раціональний підхід до питань економіки, диференційована податкова політика, гнучка система знижок підприємцям. Місто залучило до інвестиційної ділової співпраці партнерів з багатьох країн близького і далекого зарубіжжя. Станом на 1 січня 2012 року обсяг прямих іноземних інвестицій склав 272,9 млн доларів США (22,3% від загальної суми закордонних вкладень в Одеську область).
Асортимент товарів, що виробляються в Іллічівську, широкий: від кави, рослинної олії, морепродуктів до автомобільної, кабельної та поліграфічної продукції. Стабільно працюють промислові і транспортні підприємства: ТОВ «Аквафрост», ТОВ «Українська чорноморська індустрія», ТОВ «Хай–Рейз–Констракшинз», підрозділ «ИЗЗА» ПАТ «ЗАЗ» із складання автобусів та легкових автомобілів, ДП «Іллічівський морський торговельний порт» та інші. Усього, за даними на 1 січня 2012 року, 2173 юридичні особи – суб’єктів господарювання та 6031 – фізична особа – підприємці.
Обсяг промислового виробництва у грудні 2011 року склав 2045,2 млн гривень. За прогнозами, під кінець року цей показник зросте ще на 450 мільйонів. Кошти йдуть на благоустрій міста та соціальну допомогу громадянам. У минулому році місто зі своєї скарбниці на соціальний захист городян виділило 10 млн гривень. При цьому Іллічівськ стабільно залишається потужним донором Державного бюджету України.
Міський голова
Валерій Хмельнюк:
«Пріоритет один: створення умов
для нормального життя людей»
– Про все, що я, як мер, зміг зробити для міста, звітую перед жителями Іллічівська за кожну з п’яти каденцій. Цей час позначений активною діяльністю громади і згуртованою, цілеспрямованою роботою депутатського корпусу. Для управлінського апарату робочим місцем давно стали не кабінети, а усе місто. Ми не говоримо, а діємо – такий принцип роботи команди Президента України Віктора Януковича, так чинимо і ми.
У 2012 році на сесіях міськради ухвалено 456 рішень, підписано 700 розпоряджень міського голови, розглянуто 5680 заяв громадян. Вигляд сучасного Іллічівська – світлі доглянуті двори, гарні вулиці, чистий упорядкований пляж, – наочний показник нашої роботи.
1994 року, коли тільки була сформована наша команда, обсяг промислового виробництва становив 7,5 млн гривень. Пам’ятаю, як раділи, коли показник до 1998 року зріс до 28 мільйонів гривень! А рівень середньої зарплати довели до 256 гривень. У червні нинішнього року він склав 3828 гривень. А реальний обсяг промислового виробництва складе понад 2 мільярди гривень. Сміливі прогнози не лякають.
Сьогодні на фінансування об’єктів шести галузей у межах програми «Народний бюджет», планується виділення майже 138 мільйонів гривень. Пріоритет один: створення умов для нормального життя людей.
В Іллічівську працюють 7 промислових підприємств – новітніх, що використовують найкращі технології. І там працюють навіть одесити.
Таким же провідним напрямом роботи міськради залишається соціальна підтримка громадян. Торік з цією метою з міського бюджету було виділено 10 мільйонів гривень, нинішнього року – 12 мі–льйонів.
П’ять років не підвищували ціни на квартплату. До утримування будинків входить 15 видів послуг. На капремонт і поточні експлуатаційні видатки 2011 року виділено майже 41 мільйон гривень.
Відкрили нову школу в Олександрівці. Уже розпочали спорудження української гімназії. Усуваємо дефіцит дитячих садків. У кожній школі збудовані нові стадіони за європейськими вимогами. Закуповується сучасне медичне обладнання для лікарень. Ремонтуються ліфти, облаштовуються двори, провадиться берегозміцнення.
І на цьому розвиток міста не зупиняється. Попереду нові завдання, нові досягнення.
Секретар міськради
Ольга Боровська:
«Головне в нашій роботі –
інтереси громади»
– Наша міськрада – багато в чому унікальне явище. Усі 36 депутатів займаються активною роботою. Двадцять шість із них представляють Партію регіонів. Це міцна команда однодумців, якій довіряють люди. Місцем зустрічі депутатів з виборцями стають вулиці, міжквартальні проїзди, двори. Під час таких бесід жителі Іллічівська можуть безперешкодно розповісти про свої нагальні потреби. І одержати від депутатів звіт про зроблене.
Подібну традицію, підтриману депутатами, започаткував міський голова Валерій Хмельнюк. З одного боку, зростає соціальна активність громадян. З другого боку – завдяки цьому мер докладно знає проблеми буквально кожного будинку. А це, своєю чергою, спонукує дотримуватися принципу: «Пообіцяв – зроби». Адже чиновник змушений ховатися в стінах кабінету, коли йому нічого сказати людям. Можливість сміливо дивитися в очі громадянам – ознака реально виконаної роботи. І програму сесії багато в чому формують порушені ними питання.
У приймальній міськради щодня з 9–ї до 18–ї працює депутат, який підтримує оперативний зв’язок з усіма службами. Крім цього, щотижня з 16–ї до 18–ї представники юридичної фірми надають безкоштовні консультації з правових питань.
Своєрідним управлінським «ноу–хау» є депутатський клуб. Він склався під час підготовки депутатських комісій до сесій. Попередньо перед ними виступають фахівці. І лише коли з’ясовано всі аспекти обговорюваної ситуації, пропозиція рекомендується до розгляду на сесії. Сесія завжди орієнтована на вирішення господарських питань і не є полем політичних баталій. На затвердження не виносять необґрунтованих та непідготовлених питань, тому сесія триває 30, максимум 40 хвилин. Цього досить для ухвалення рішення. Висновки фахівців, одержання згоди, пошук джерел фінансування – усе це відбувається в процесі підготовки. Якщо виникає полеміка, отже, підготували питання погано, і воно йде на доопрацювання.
Бліц-опитування
За що я люблю свій рідний край?
Олександра Бондаренко, пенсіонерка:
– З Іллічівськом пов’язані останні 50 років мого життя. Зараз це красень–місто, а я пам’ятаю його ще невеликим селищем. Під впливом свого чоловіка – кореспондента «Красной звезды», я теж полюбила роботу газетярів та читачів, якими були жителі Іллічівська: мої сусіди, товариші по службі, відвідувачі тутешнього ательє, де я працювала закрійницею. Потім виявилася затребуваною моя медична освіта, і я стала директоркою магазину оптики.
За тих часів я дуже багато спілкувалася з людьми. Мені були цікаві всі. Життя моїх земляків і стало головною журналістською темою. Багато публіцистичних рядків присвятила місту. Так познайомилася з художницею Бєльською та виставила її картини в холі. І мимоволі стала засновницею першого в Іллічівську музею. Спілкуючись із редактором «Вечерней Одессы» Борисом Дерев’янком, переконала його відкрити в газеті дитячу сторінку.
Мені в житті допомагає принцип Льва Толстого: «Поспішай потішити іншого». І я намагаюся тішити інших, прикрашати їх радістю і радіти сама. Хіба шкода ближньому добре слово сказати?
Пізніше, коли я стала для нових поколінь городян «легендою журналістики», мене запросили до школи вчителькою праці вести рукоділля. Я у свої 86 років легко знайшла мову порозуміння із сучасними дітьми, вони називали мене не викладачкою, а своєю бабусею.
Ще в мене звання «Людина справи». Таке ж звання в Іллічівську є ще лише в нашого мера. Він будує місто. Я прищеплюю дітям працьовитість. А найкраще моє звання – я щаслива жінка.
Анастасія Каляліна, студентка Регіонального коледжу підприємництва та соціальної роботи:
– Я тут народилася, і це вже багато значить для відчуття свого коріння. Місто дуже чисте, доглянуте, – це з одного боку. А з іншого – зелене, усе в квітах і тому близьке до живої природи. Можливо, тому тут завжди присутня особлива атмосфера доброзичливості. Досі пам’ятаю наші виїзди із класом до гаїв, полів, збирання листя для гербарію. Це – як крупиці пізнання батьківщини.
Багато гарних вражень залишили в пам’яті шкільні роки, спілкування з однокласниками. Власне, воно не перервалося, хоча усі зайняті, але я відчуваю, що ми однодумці, як і колись. І до старих інтересів додалися нові – сьогоднішні.
Ми зберегли хороші взаємини із вчителями. Моя перша вчителька Валентина Юріївна взагалі була потрясна, улюблениця класу. Вона не просто давала обсяг знань з навчальної програми, але й допомогла сформувати погляди на життя, виконати тяжкий перехід з дитячого середовища початкового навчання до старших класів. Допомагала розібратися в собі, коли всі починають закохуватися одне в одного, коли потрібно робити вибір перед випуском у самостійне життя. А мені це було важко зробити, бо я 13 років займаюся народними танцями в хореографічному колективі «Радість». Цікаво, що мої батьки більше тяжіють до молодіжного виду дозвілля, а я – більш домашня. Але спільну мову знаходити я вже навчилася.
