Закрити прогалини в законодавстві
– Юрист – це щось абстрактне, ніби як інженер?
– Ні – це жива сполучна ланка між державою та рядовими громадянами. Фахівець, який вміє творчо спрямовувати дії громадян у русло закону, – так почалася моя розмова зі студенткою Одеського державного університету внутрішніх справ Юлією Яценюк.
– Законам підпорядковані всі, але не кожний може грамотно прочитати їх та розібратися в суті написаного, витлумачити юридичні терміни, об’єктивно дати правову оцінку тому, що відбувається, – далі говорить дівчина.
Наприклад, багато хто розрізняє поняття задовольнити позов та виконати рішення суду за задоволеним позовом. Буває, що визнаний винним відповідач не має матеріальної можливості компенсувати збиток. А позивач у таких випадках нерідко незадоволений і грішить на правосуддя.
Сьогодні суттєво змінюється законодавство, зокрема, після затвердження нового Кримінально–процесуального кодексу України. Особливо багато нюансів з’явилося в правовому розділі фінансово–економічних злочинів. Зростає технічна оснащеність кримінального світу. Візьмемо електронну злочинність: під суд ідуть хакери, які вчинивши злам банківських захисних кодів, незаконно зняли чужі гроші з рахунків. Але поки що недосяжні комп’ютерники, які розробили подібні програми.
– Молодим юристам потрібно закрити подібні прогалини в законодавстві, – впевнена Юля. – А поки що сама навчаюся в потоці інтернет–інформації розрізняти істинне від неправ–дивого.
Після магістратури Ю. Яценюк, удосконалюючись у сфері кримінального права, потенційно може стати слідчим міліції або прокуратури, суддею, адвокатом. Але відчуває проблему багатьох випускників: дипломовані правознавці потрібні, однак зі стажем роботи за профілем не менше трьох років. А тривалість навчальної практики набагато менша. Тому Юля може розраховувати лише на посаду помічника.
– Найкраще – помічника адвоката, – зізнається вона. – Зі школи не любила упередженості педагогів до деяких учнів, несправедливого ставлення один до одного в середовищі однокласників. Мені хочеться захистити обмежену сторону.
Владислав Кітік,«Одеські вісті»
Правове мистецтво
Серцевину юриспруденції становить юстиція (істина) у всіх трьох її іпостасях: правда, благо, ідеал справедливості. У підсумку юстиція – мета, а юриспруденція – засіб її досягнення.
Так, основу юриспруденції Стародавнього Єгипту становили міфи, у яких символічна модель юридичного світу дана в системі заборон і дозволів, що походять від богині Маат. Звідси виникнення міфоправової системи, яку взяли на озброєння фараони.
Ідею вічності Єгипту як юридичне мірило запозичили стародавні греки та інші народи. Теономний характер мала юриспруденція Месопотамії, представлена в численних міфах і легендах. Пізніше у Вавилоні народилася славнозвісна пам’ятка права – Закони Хамурапі, що закріплювали незмінність слова царів і богів.
Понад 15 століть налічує юриспруденція Стародавньої Індії, в основі якої лежить індуїзм із властивим йому традиціоналізмом. Персоніфіковане право з особистим статусом індуса існує й донині, що є запорукою політичної стабільності в Індії.
Давньокитайська юстиція мало пов’язана з міфами. Вона раціоналістичніша, перевага віддавалася ритуалу. Правити країною й народом належить мудрецям, вони повинні бути справедливими, дбати про благо підданих, бути взірцем для них. Це пов’язано з поняттям «Дао» – природнього плину речей, що визначає всі закони. Юрист – лицар обов’язку. Проект поліцейської держави був прийнятий у Китаї набагато пізніше.
Юридичною пам’яткою країн Близького та Середнього Сходу, що відображає перехід від язичницької юстиції до єдинобожжя зороастризму, була Авеста. Її автор Заратуштра (Іран) наполягав на тому, щоб право встановлювалося однаково для сильних і для слабких і всі могли б жити праведно та законослухняно. Ці принципи живуть у країнах Близького Сходу певною мірою й нині.
Важливим джерелом стародавньої юриспруденції, безсумнівно, був Старий Завіт – юридичний юдаїзм із визнанням волі Бога Ягве сутністю держави та права, догматом богообраності євреїв. Тривалий час він існував лише у вигляді усної традиції та був записаний у першому тисячолітті до н.е. після затвердження теократії. Головне тут – договір Ізраїля з Богом, за яким людина виконує його заповіді, а Бог оберігає свій народ. Так народилася теоюриспруденція. Правові норми Старого Завіту були перейняті християнством, а десять заповідей лягли в основу юридичних принципів Нового Завіту.
Юриспруденція вдосконалювалася як правове мистецтво. Її шляхетні принципи живі й сьогодні.
Микола ВОДЬКО, доктор юридичних наук, профессор
