І митець, і вчитель
«За істотний внесок у розвиток культури і художньої творчості та на честь 190–річчя села Задунаївки нагороджується директор філії Арцизької дитячої худож–ньої школи Іван Миколайович Нєнов». Це слова з почесної грамоти, яку Задунаївський сільський голова Тетяна Романова вручила одному із шанованих жителів села.
Івана Миколайовича тут добре знає і старий і малий. Сьогодні багато його вихованців, учнів сільської художньої школи, у якій він працює вже 34–й рік, стали художниками–професіоналами. Деякі настільки ж успішно викладають малювання в загальноосвітніх школах. Мистецтву присвятили себе Микола Мігов, Іван Черкес, Вікторія Югалдіна, Валентина Стоянова, Галина Градескова…
І багатьох нинішніх своїх вихованців Іван Миколайович знаходить талановитими. Їхні роботи представляються на міжнародні конкурси дитячого малюнка. Ось і цього року юні задунаївські художники блискуче показали себе в конкурсі, у якому взяли участь діти з 19 країн світу. І перше місце присвоєно їхній художній школі. А в одному із престижних міжнародних конкурсів, на якому було представлено 16 тисяч робіт, вона посіла почесне 10–те місце.
Фойє, тим більше виставкової зали, у цій художній школі немає. І тому вся стіна тісного коридорчика зайнята вивішеними дипломами та сертифікатами.
Іван Миколайович показав нам більш ніж скромні «апартаменти» школи. Її будинок дуже старий, робочі кімнати тісні, світла в них явно бракує. Гарної майстерні, на жаль, немає. І фарб не вистачає. Не побачила я ані телевізора, ані, відповідно, приставки. Але ж наскільки ще цікавішими та продуктивнішими могли б бути заняття, на яких Нєнов і за наявних можливостей повністю викладається. Але він не скаржиться.
– Нічого, – говорить. – Адже навіть передвижники, бувало, взагалі на підлозі малювали.
Дітям з Іваном Миколайовичем завжди цікаво. Говорять вони про нього охоче і з великою любов’ю, прислухаються до кожного його слова. Головне, чого Нєнов домагається – і це в нього добре виходить, – щоб діти не просто малювали, а творили.
– Художня школа, – говорить Нєнов–художник і Нєнов–вчитель, – моє дітище. Без неї не уявляю свого життя.
Таїсія Баранова,власкор «Одеських вістей»,с. Задунаївка, Арцизький район
Бессарабський Модільяні та його учениця
Олександр Дмитрович Кара народився 1956 року в селі Нові Трояни Болградського району. Про серйозні заняття живописом він став замислюватися ще в дитячі роки, оскільки віддавав малюванню практично увесь вільний час. Академічну освіту здобув на художньо–графічному факультеті Одеського педагогічного інституту імені К.Д. Ушинського (1977 – 1982 рр.) У цього художника є численні дипломи, грамоти, нагороди. Олександр Дмитрович лауреат і дипломант міжнародних, всеукраїнських, регіональних виставок. Роботи творця виставлені в галереях багатьох країн, є у приватних колекціях.
На шляху становлення Кари як художника були і материнські казки, і спілкування в колі рідних у Нових Троянах, і пейзажі улюбленого Буджаку, і уроки майстерності в Одесі, і торкання до болгарської класики (за духом художник близький Іванові Мілеву). І все це лише видима частина у створенні картин. Прихованим же залишається інший бік, подібний до магії, яка перетворює нас (людей довірливих до мистецтва) – в особистості, впевнені в доброті світу, та дарує чуття спокою під сонцем, поки ми існуємо на цій Землі. Твори художника Кари вводять нас у світ Бессарабії – нової землі під новим небом. Колеги оцінюють Кару як оригінального творця. Вони відзначають його літургійні мотиви, які перетворюють важку матерію довкілля на сни наяву. У кожній з картин художника є частка вічності – бессарабські мадонни творця, які примітні не ренесансними пишними формами, а очима, сповненими ніжності та добра. Малювати їх Олександр Кара навчився, розглядаючи православну ікону. Творчість художника присвячена ще одній темі – замилуванню світом. Деякі фахівці називають О.Д. Кару бессарабським Модільяні. В нього, як і в цього великого італійського художника, практично немає пейзажних і натюрмортних робіт.
Безумовно, Олександр Дмит–рович реалізувався у своїй творчості і досягнув загального визнання. Його роботи були визнані експертами найвищого рівня пострадянського простору і в Європі. І, до речі, цього року він став заслуженим художником України. А його картина «Причастя» увійшла в альбом «Український живопис початку ХХI століття».
Примітно, що О.Д. Кара зарекомендував себе і як неординарний та обдарований педагог. Ще з 1989 року він читає малюнок і живопис на кафедрі образотворчного мистецтва Ізмаїльського гуманітарного університету. За цей час у Олександра Дмитровича серед учнів з’явилося багато послідовників. Однак однією з найталановитіших учениць Кари вважається Катерина Лемєшева, яка на чоло своєї творчості поставила пейзажні та натюрмортні картини.
У 2008 році вона закінчила університет за фахом художник–дизайнер, а в 2010 – магістратуру Південноукраїнського державного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського (художник–графік). З 2011 року Катерина – член Національної спілки художників України. У її творчому багажі декілька персональних виставок, зокрема дві в Ізмаїльській картинній галереї, Генеральному консульстві Болгарії в Одесі, а також в Одеському літературному музеї. Пейзажі та натюрморти Лемєшевої – справжній подарунок шанувальникам витонченого мистецтва – з їхньою простотою, величчю та гармонією.
Під час відкриття її другої персональної виставки в Ізмаїльській картинній галереї у грудні 2010 року, саме напередодні 25–річчя художниці, старші товариші Катерини відзначили, що у своїй творчості вона зробила великий крок уперед. Цього разу Лемєшева представила на суд глядачів вже свої акварелі. У них чуттєво відображена первозданна краса природи. Високо оцінив роботи молодої художниці ізмаїльський метр Іван Шишман, член Національної спілки художників України. Він відзначив, що творіння Лемєшевої – надзвичайно тонкі та ліричні.
– У Катерини велике майбутнє, – заявив І. Шишман. – І са–ма вона, як і її картини, немов світиться ізсередини.
Олег КОЛЄВ,власкор «Одеських вістей»,м. Ізмаїл
