А ось що думають про законопроект Міністерства охорони здоров'я опитані нашими кореспондентами мешканці області.
Богдан Шевченко, викладач, м. Одеса:
– Порятунок життя – добра і дуже потрібна справа. Але, на мою думку, підготовка законопроекта – квапливе рішення, бо наша країна ще не готова до таких змін. У нас поки що не розвинуті громадські об'єднання, за допомогою яких люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби та інтереси. Крім того, немає нормативно–правового механізму забезпечення виконання Конституції України. Я переконаний, що такий закон в нашому суспільстві сьогодні матиме більше негативних, ніж позитивних, наслідків, тому, звісно, – я проти.
Домнікія Сусленко, Свердловський сільський голова, Комінтер–нівський район:
– Нещодавно молодій жінці з нашого села для порятунку життя потрібна була нирка. І якщо б не її вітчим, який став донором, вона би померла. Адже діждатися черги на трансплантацію органу нереально. Це не квартира, на яку можна чекати понад 20 років. Зазвичай, коли трапляється біда, часу замало. Вважаю, для медицини це крок уперед. Але при цьому й відповідальність лікарів мусить бути на рівень вищою.
Любов Кіхтан, бухгалтерка, м. Березівка:
– Я однозначно проти цього законопроекту, оскільки в нашій країні закони не виконуються належним чином. Через корупцію сьогодні люди не почувають себе захищеними. Певна, що більше людей буде вмирати на операційних столах. В першу чергу постраждають прості люди, які можуть стати сировиною для «чорних хірургів», а торгівля органами стане надприбутковим бізнесом. Крім того, я вважаю, що людина повинна сама розпоряджатися своїм тілом, і якщо вона бажає віддати свої органи, то нехай дає письмову згоду. Я не хочу, щоб чиясь потреба у здоровій нирці стала причиною моєї передчасної смерті.
Олена Джемалієва, завуч Ренійської дитячої школи мистецтв:
– Якщо у мертвого є можливість допомогти живому, то чому б і ні?.. Але тут дуже важливо точно визначити: людина однозначно приречена чи ж є бодай шанс із тисячі її порятувати? У законодавстві в жодному разі не мусить бути лазівки.
Трансплантація органів, яка давно провадиться за рубежем, досі спонукає до міркувань, дискусій, палких дебатів. Я, щиро, теж думала над цим делікатним питанням. Особисто дійшла такого висновку: якщо в загиблого є здорові органи, які все одно будуть віддані землі, все–таки необхідно допомогти тому, у кого є шанс вижити та ще порадіти сонцю. Вдячність донорові, пам’ять про нього будуть безмежними.
Галина Козир, пенсіонерка, мешканка м. Рені:
– Я майже 40 років пропрацювала медичною хірургічною сестрою й пішла на пенсію в той період, коли нашу поліклініку перестали постачати навіть бинтами. Мені було соромно сказати хворому: «Принесіть свій спирт, свою вату». Що людина про мене подумає? Що медсестра з лікарем усе украли? А сьогодні стало нормою: пацієнт до лікарні повинен лягти зі своїми ліками, оплатити всі аналізи й навіть організувати своє харчування. І в цій ситуації, коли галузь доведена до ручки, нам пропонують новий етап в «розвитку» медицини. Депутати, схаменіться! Сьогодні наша охорона здоров’я перебуває на такому низькому рівні, що елементарно правильний діагноз часто поставити не можуть. У державних лікарнях бракує сучасної діагностичної апаратури, немає ліків. На злиденні пенсії переважна більшість літніх громадян просто не можуть дозволити собі лікуватися. А зарплата лікарів, медсестер? За таких доходів, вони, звісно що зазиратимуть до кишені своїх хворих. Ось над якими проблемами впритул повинна працювати сьогодні Верховна Рада. У нашому суспільстві, де непорядні люди думають тільки про те, як набити кишені, ухвалювати законопроект про донорські органи – це фактично давати дозвіл на торгівлю людськими серцями.
