Родина Іщенків, що мешкає у селі Полянецькому, варта того, аби про неї зняли кінострічку. Упевнена, оповідь про цих людей нікого не залишить байдужим. У подружжя Іщенків шестеро дітей, щоправда четверо з них – прийомні, а одна дитина – усиновлена.
– А нещодавно наш син Микола одружився, то ми маємо невісточку за сьому дитину, бо вона також сирота, – повідомила мати Тетяна Миколаївна.
У цій родині минулої осені відзначили значну подію – охрестили Сашка та Тетянку. Приємним для батьків, Тетяни Миколаївни та Валерія Анатолійовича, було те, що двоє старших дівчаток – Ірина та Люба – самі готували та накривали святковий стіл. Вони нині навчаються на кухарів–кондитерів, отож показали свої здібності. Щоби повністю відрекомендувати цю сім’ю, треба назвати ще Юрія.
Доля кожної дитини складалася нелегко. Усиновлена Люба потрапила у сім’ю аж із Києва. Нинішня 18–річна Ірина перебувала у Кодимському притулку, і їй тоді було 13. Дівчинка залишилась напівсиротою. Через рік до Іринки прийшов ще й рідний братик Юрко. А наприкінці 2011 року сім’ю Іщенків поповнили рідні братик і сестричка – 12–річна Таня та чотирирічний Сашко, які перебували у Миколаївському притулку Ширяївського району.
Дітям у цій сім’ї добре живеться, і вони свідомо називають прийомних батьків татом і мамою. На побутові умови та матеріальні статки тут не скаржаться. Державних виплат на дітей вистачає, щоб забезпечити їх усім необхідним. Зауважу, що родина має домашнє господарство, тож продукти в них власні. Тому батьки зуміли дещо заощадити, аби мати кошти, наприклад, на навчання дітей чи придбання для них житла.
Отож у сім’ї Іщенків тепер все, так би мовити, налагоджено, а починати їм було дуже складно. І в психологічному плані, і в організаційному. Тоді тільки започатковувалась державна програма щодо створення будинків сімейного типу та прийомних сімей. І, як пригадує Тетяна Миколаївна, всиновлення у них зайняло тривалий період – понад півроку довелося їздити до Києва.
Чому ж батькам потрібно їхати за межі району в пошуках дитини?
Як повідомили у службі у справах дітей райдержадміністрації, проблемним для місцевих подружніх пар, які бажають всиновити дитину і мріють про немовля чи принаймні дитину віком до шести років, є те, що підібрати відповідну дитину за місцем проживання вони не можуть, оскільки в районному банку даних статусних дітей такого віку немає. Тоді, із висновком про можливість бути усиновлювачами та відповідним пакетом документів, які оформляє служба у справах дітей РДА, такі батьки мають право звернутися до будь–якої обласної служби у справах дітей на території України, де їм видадуть направлення на вибрану ними дитину із регіонального банку даних. У районі також немає державних дитячих закладів інтернатного типу, де б такі діти утримувались. А оскільки усиновлення проходить за місцем перебування дитини, то й усиновлень дітей зазначеної категорії в Савранському районі немає.
Варто зазначити, що на території району спостерігається тенденція до зменшення загальної кількості дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Якщо в 2009 році їх було 66, то минулого року – 54. На 1 січня 2013 року така статистика: 33 дітей перебувають під опікою, 11 дітей виховуються у прийомних сім’ях. За дитиною, яка виховується в прийомній сім’ї, зберігається статус дитини–сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, і вона має право бути усиновленою або, за певних умов, може бути повернута на виховання біологічним батькам.
У районі створено шість прийомних сімей, де знайшли прихисток 13 дітей. Одна така сім’я створена минулого року, в яку влаштовано двоє дітей із Котовської школи–інтернату для дітей–сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. На сьогодні у школах–інтернатах області виховуються ще четверо «савранських» дітей, які потребують сімейного влаштування.
Знедолені діти терпляче чекають на своїх нових, бодай при–йомних, батьків. І, дай Боже, аби більшало приводів радіти з того, що чужі діти для когось стають рідними.
