Далеко не всім дітям щастить народитися у люблячій і відповідальній сім’ї, спізнати батьківське піклування і ласку, відчути розуміння і підтримку рідних. І хоч про таких дітей дбає держава, забезпечуючи їх усім необхідним у притулках, дитячих будинках і школах-інтернатах, жодні спеціалізовані заклади не можуть замінити дитині сім’ю і подарувати їй повною мірою оте відчуття справжнього родинного тепла і затишку. Замінити біль втрати на щасливу усмішку дитинства може, мабуть, лише той, хто вміє бачити серцем…
Зазирнувши у голубі, як небо, очі Данилка, Тетяна Лозован, жителька Бранкованового, всім своїм серцем відчула, що цей хлопчик їй ніби рідний син, про якого вони з чоловіком Борисом завжди мріяли. А донька Ірина стала вже дорослою.
З того часу, як Тетяна Миколаївна взяла до себе трирічного Данечку, що й розмовляти як слід не вмів, вже минуло майже п’ять років. Хлопчик нині – другокласник місцевої загальноосвітньої школи, добре навчається. Улюблені предмети у нього – читання і малювання. На моє запитання, чому саме ці предмети, хлопчик відповів: читаючи, він дізнається багато нового і цікавого, а в малюнках він може передати, якою доброю і красивою є його мама, гарними – дерева, квіти і все навколо.
Коли разом із працівниками районного Центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, зайшли до помешкання, цікавлячись умовами життя дитини в прийомній сім’ї. Данько, як справжній господар, запрошував гостей, показував, де його кімната, де він готує уроки. Похвалився багатьма іграшками. А справжньою гордістю дитини є пара хом’ячків, уже з приплодом, у спеціальній, затишній кліточці, за якими він доглядає. Данилко із захопленням розповідав про тваринок: як вони їдять, що люблять, як граються і умиваються, як він дивиться за ними. А потім допомагав мамі Тетяні пригощати гостей. І жваві очі Данька виромінювали стільки життєвої енергії, що не можна було не порадіти його щастю, яке він знайшов у цій родині…
Майже два роки тому у щасливе життя цієї сім’ї вдерлося горе: тяжка хвороба забрала чоловіка і батька Бориса Григоровича. Даня тяжко пережив це. Тетяна Миколаївна стала для Данилки всім: і мамою, і татом, і найкращим другом. А ще – хлопчик з нетерпінням очікує на приїзд названої сестри Ірини, яка нині живе в Одесі. Вона заміжня, має свою власну сім’ю, але разом з тим душею прикипіла до Данька. І сьогодні хлопчик не уявляє свого життя деінде, крім цієї родини, де він пізнав батьківську любов і турботу, тепло і ласку. Адже ця родина подарувала йому справжнє дитинство.
