Щороку в Україні вирощуються мільйони тонн городини. Тож ми маємо на своїх столах свіжі овочі власного виробництва, не враховуючи завізних. За раціональними нормами харчування, річна потреба на одну людину становить 134 кг овочів та 27 кг баштанних. Загалом, що дуже тішить пересічного покупця, нині ціна на борщовий набір – капусту, моркву, буряк, цибулю – доступна, вона утримується в роздрібній торгівлі в межах 3-4 гривні за кілограм.
Проте тенденція до зниження ціни аж ніяк не тішить самих сільгоспвиробників. Наприклад, два роки тому на Одещині було вирощено понад півмільйона тонн відповідної продукції, що майже вполовину більше від потреби. Через відсутність потужних овочесховищ її чимало зіпсувалося і потрапило на смітник. А торік через низьку закупівельну ціну на городину втрапило в таку халепу фермерське господарство «Оберіг-2008» – єдине в Любашівському районі, що взялося за цю перспективну, але, як виявилося, марудну справу, засіявши городиною чималий клин ріллі. Сьогодні на складах господарства дбайливо зберігаються ще понад 250 тонн цибулі, а в полі очікує свого покупця морква, яка прекрасно перезимувала. Виконавчий директор господарства Микола Волошин розповів, що 2 квітня її почали копати, бо таки знайшовся покупець, який забирає весь товар оптом.
Фермерський город стратегічно ташується в районі села Гвоздавка-Перша неподалік річки Кодими, і засновники сільгосппідприємства Сергій Паровик, Ігор Воронцов і Анатолій Артеменко не поскупилися на придбання та встановлення тут сучасної системи крапельного зрошування. Як і очікувалося, врожай видався рекордним – морква вродила по 500 центнерів з кожного гектара, цибуля – по 520, капуста – по 620, кавуни – по 150. Експериментальна площа на один гектар, відведена під кукурудзу, дала врожай понад 53 центнерів. І це при аномальній спеці, коли сусіди зібрали ледь більше 10 центнерів.
– Якби в нашому розпорядженні було потужне овочесховище з холодильними установками, то протягом року можна було б забезпечувати споживачів Одещини високоякісною продукцією, – зазначив Микола Волошин. – Також належна організація зберігання та переробки овочів сприяла б підвищенню рентабельності виробництва, розширенню каналів збуту продукції та її здешевленню.
За словами підприємця Сергія Паровика, на овочівництві можна вміло заробляти. Він пригадав, що в сезон 2010-2011 років товаровиробники змогли отримати високі прибутки від реалізації овочів і покращити своє становище. Тоді, наприклад, кілограм моркви коштував від 10 до 15 гривень. А торік ситуація знову склалася не на користь фермерів: високі врожаї – низькі ціни – малі прибутки.
– Вирощене з великими затратами нам доводилося продавати просто з поля за ціною, значно нижчою від собівартості, щоб якось компенсувати збитки, – констатував Сергій Паровик. – Цифру не назву, але вона дуже і дуже значна. Правда, це не завадило нам у повному обсязі розрахуватися за оренду землі та подавати спонсорську допомогу городиною багатьом школам, дитсадкам, райлікарні, профтехучилищу. Допомагали всім, хто звертався.
Вихід у вирішенні проблеми плодоовочевої галузі голова Одеської обласної ради Микола Пундик вбачає у створенні мережі переробних підприємств харчової промисловості та залученні інвестицій у будівництво овочесховищ. І це реальні перспективи, адже облрада торік затвердила регіональну програму розвитку овочівництва та баштанництва на 2013 – 2020 роки.
За цей важливий документ, як мовиться, обома руками разом зі своїми колегами проголосував депутат Одеської обласної ради Анатолій Артеменко.
За його словами, ця програма обнадіює сільгоспвиробників, які взялися за розвиток городництва на промисловому рівні – зі впровадженням інтенсивних технологій. Одним із її пунктів є виділення коштів з обласного бюджету на часткове здешевлення вартості носіїв енергії, витраченої на подавання води для зрошування овоче-баштанних культур. Наприклад, овочівники «Оберегу-2008», залежно від температури повітря, витрачали на заправляння дизельних установок, які подавали річкову воду до корневищ рослин, від 120 до 240 літрів пального на добу. Зважаючи на нинішню цінову політику стосовно солярки, особливо в період інтенсивних польових робіт, можна зрозуміти, що це «влетіло» в добру копійчину!
І сьогодні наші сільгоспвиробники, які мають дві головні проблеми – неврожай та добрий урожай, міркують: продовжувати розпочату справу вирощування городини чи засіяти поле якоюсь невибагливою, не такою затратною та прибутковішою культурою.
