У постперебудовну добу Ізмаїльська автостанція за своїм колоритом стала вже дуже нагадувати східний базар. Адже по суті на невеликому майданчику скупчена величезна кількість не лише автотранспорту, але й людей (переважно із сільської місцевості). Тож тиснявою та розмаїттям бессарабських говірок тут уже давно нікого не здивуєш.
Автостанцію було побудовано ще в 60-ті роки минулого століття. І тоді при спорудженні даного об'єкта основне зусилля робилося на приміські маршрути, бо Ізмаїл вважався закритим прикордонним містом на Дунаї і в'їхати до нього іногороднім жителям було не так уже й просто. Тоді й уявити ніхто не міг, що з'являться прямі міжміські маршрути і можна буде з райцентру доїхати без пересадок, наприклад, до Севастополя, Херсона, Миколаєва, Кишинева або ж Києва. Та й через непопулярність залізничного сполучення (постійна зміна графіку, тривалість часу в дорозі) у рази збільшилася кількість маршрутів в одеському напрямку.
Побутує думка, що в нинішньому вигляді Ізмаїльська автостанція, як морально застарілий об'єкт, уже існувати не може. Бо тут стало дуже тісно і для людей, і для автотранспорту, змушеного через гострий дефіцит місць для зупинки впритул «швартуватися» до платформ. Але ж у середньому щодня звідси у різних напрямках їдуть близько 35 автобусів. Не варто скидати з рахунків і безладну по всьому периметру забудову «бутиками», а також стоянку таксі на цій же території.
На даний час Ізмаїльська автостанція перебуває у власності ТОВ «Ізмаїлпассервіс». Таким чином, у міста немає реальних важелів вплинути на зміну вигляду або ж ідеології автостанції. Разом з тим директор підприємства Олексій Трандафілов вважає, що автостанція цілком відповідає всім вимогам третього класу (для чого необхідно мінімум 2 каси та 3 платформи, а також приміщення). Такий стан справ керівника ТОВ цілком влаштовує. Тут навіть не вистроюють планів щодо переходу на другий клас (потрібно бодай облаштувати кімнату матері та дитини). Однак рано чи пізно власники автостанції зрозуміють неминучість перетворень. І насамперед ідеться про поділ потоків автобусів залежно від довжини маршруту, тобто на автостанцію для приміських автобусів та на автовокзал для міжміських автобусних перевезень.
Із приміськими маршрутами начебто все зрозуміло. Нинішнє місце розташування автостанції для них – найзручніше. Лише за сотню метрів розташований центральний ринок, куди прагнуть вивезти на продаж вирощений у своїх господарствах урожай жителі довколишніх сіл.
А от ясності щодо майданчика для міжміських автобусів немає досі. З одного боку, на перетині вулиць Гагаріна та Рєпіна є земельна ділянка, яку ще 2009 року було надано містом ТОВ «Південьтранс» у довгострокову оренду на 25 років під будівництво та експлуатацію автовокзалу. Це справді дуже вдалий вибір. По-перше, ділянка розташована просто навпроти залізничного вокзалу. А практика сполучення авто- та залізничних вокзалів раніше вже була успішно апробована у багатьох містах України. Наприклад, у Білгороді-Дністровському, Тернополі, Івано-Франківську та, нарешті, Сімферополі. Насамперед така комбінація, звичайно ж, вигідна пасажирам. А по-друге, майданчик також розташований у безпосередній близькості одночасно до двох транспортних магістралей: тут є виїзд як на Одеський напрямок, так і на Кишинівську трасу. По-третє, тут проглядається чудова транспортна розв'язка, і зокрема міського транспорту. Ну й нарешті, по-четверте, звідси пряма дорога до аеропорту, діяльність якого рано чи пізно все ж таки буде розконсервована. Здається, що всіх цих аргументів надто вистачить, щоб переформатування автостанції відбулося. Адже місту – його жителям і гостям – це дуже потрібно.
Однак з іншого боку, поки що так і не зрозуміло, коли ж «Південьтранс» почне втілювати в життя задумане. Адже проект потребує великих вкладень, а от прорахувати перспективу відшкодування коштів досить складно. Але людській натурі властиво сподіватися. Тож чекатимуть на переформатування автостанції й ізмаїльці.
