Те, що сільські поштові відділення у своїй роботі відчувають серйозні труднощі, вже ні для кого не є секретом. Але особливо погано доводиться листоношам у глибинці. Адже останнім часом незважаючи на збереження попереднього обсягу виконуваної роботи, практично в усіх відділеннях відбулася так звана оптимізація кадрів (а просто кажучи скорочення не лише штатного розкладу, але й заробітної плати працівників). Наприклад, у віддаленій на 55 км від Ізмаїла Комишівці, незважаючи на її густонаселеність (понад три тисячі чоловік), тепер замість чотирьох листонош населений пункт обслуговують усього три листоноші, переведені до того ж на 0,8 ставки, кожний на чотири робочі дні за тиждень. Виходить, що за кожним з листонош, що залишилися «в обоймі», закріплені ділянки з більш ніж тисячним населенням, що вже саме по собі свідчить про понаднормове навантаження. Адже сільський листоноша за будь-якої погоди розвозить на велосипеді не лише поштову кореспонденцію, але й пенсії.

– Сьогодні утримувати сільські поштові відділення стало економічно недоцільно, – відзначає начальник Ізмаїльського ЦПЗ № 5 УДППЗ «Укрпошта» Микола Вербанов. – Витрати щодо заробітної плати, доставки кореспонденції, утримання інфраструктури значно перевищують дохідну частину.

От і намагаються виходити з становища за рахунок оптимізації, поширення ходового товару (з розряду ширвжитку: електролампочки, сірники, туалетний папір, мийні засоби тощо). Це якоюсь мірою дозволяє час від часу виходити хоча б на нульовий рівень рентабельності.

Самі сільські листоноші серед основних причин своїх нинішніх проблем, насамперед, акцентують увагу не стільки на зменшенні грошової маси на руках у місцевого населення, але й на так званий зворотний бік технологічного прогресу. Адже поява мобільного зв'язку, електронної пошти, а також альтернативних операторів поштових доставлянь звела практично нанівець дохідну частину державної пошти.

– Раніше, за часів Радянського Союзу, – згадує комишівська листоноша Марія Дьяченко, – у нас на пошті практично завжди була черга на переговорному пункті. До того ж, за день ми обробляли до сотні листів, телеграм та декількох десятків посилок і грошових переказів. Зараз як листи, так і посилки стали великою рідкістю. Наприклад, за місяць ми оформляємо всього 2-3 посилки (і то, як правило, їх відправляють або до місць позбавлення волі, або солдатам строкової служби).

Не порівняти з відносно нещодавнім минулим і обсяги передплатних видань. Так, якщо років 25 тому кожна сім’я передплачувала по кілька газет та журналів, то зараз у Комишівці всього нараховується 920 передплатників. І, як правило, сільські жителі обмежуються однієї газетою. Цікаво, що безумовним лідером, як і раніше тут є районна газета «Придунайские вести» – 400 примірників. Комишівці віддають перевагу цьому періодичному виданню багато в чому завдяки сімейним традиціям. Незважаючи все ж таки на трохи офіціозний ухил «Придунайки» і велику кількість фотознімків місцевих перших осіб тут, як і в інших населених пунктах Ізмаїльщини, вважають, що лише у цій газеті можна довідатися про усі новини району. Є шанувальники і в обласної газети «Одеські вісті».

Чималим попитом у жіночої частини населення користується щотижнева газета «Советчица». Молодь же переважно орієнтована на ізмаїльський інформаційно-рекламний щотижневик «Курьер недели». 

– Слід визнати, що зараз сільські поштові відділення тримаються на плаву багато у чому завдяки підтримці міського центру, – зізнається Микола Вербанов.– Тобто той прибуток, який нам вдається заробити завдяки розширенню сфер послуг в Ізмаїлі, ми потім розкидаємо по збиткових відділеннях району. Адже незважаючи на усі складнощі, за моїм глибоким переконанням, держава не може відмовитися від тих численних функцій, здійснюваних сільськими листоношами і, насамперед, з обслуговування осіб пенсійного віку. Так, навколо нас ніби стискується кільце оточення: життя висуває нові вимоги та умови роботи, з'являються потужні конкуренти. Але разом з тим, жодне комерційне підприємство не стане працювати собі у збиток, тобто тим, чим ми займаємося у глибинці зараз.

– Пошта існувала із найдавніших часів, існує й існуватиме,– висловлює свою думку листоноша із Комишівки Марія Дьяченко. – І я впевнений, що нинішні складнощі ненадовго. У подальшому ми обов'язково зможемо стати конкурентоспроможнішими на ринку поштових послуг.