На колегії управління охорони здоров’я облдержадміністрації було заслухано питання про роботу регіонального центру кардіохірургії на базі обласної клінічної лікарні.
На сьогоднішній день центр, створений 2006 року, становить цілий комплекс. На його базі було виконано 3 493 коронарографії (дослідження судин серця), 1 154 стентування, 154 операції з протезування клапанів серця, 353 шунтування, 854 імплантації кардіостимуляторів, 1587 катетерних аблацій аритмій. Успішно розвиваються нові технології: відновлення міокарда за допомогою стовбурних клітин у пацієнтів з ішемічною хворобою та серцевою недостатністю, хірургічні методи лікування серцевих аритмій з використанням штучного кровообігу, лікування гіпертонії – симпатична енервація ниркових артерій. Але керівник центру, доктор медичних наук, професор Юрій Карпенко воліє більше говорити про проблеми, ніж про досягнення.
– Сьогодні у вітчизняній кардіохірургії конкуренція досить висока, – говорить Юрій Іванович. – Кілька центрів високого рівня з дуже добрими умовами перебування працюють у Києві, новий центр відкрився в Донецьку. В Одесі кардіохірургію розбудовують клініки «Свята Катерина» та «Інто-сана». І якщо й раніше відбувався відтік пацієнтів, то сьогодні він підсилюється. Відбувається це найчастіше не тому, що ми не вміємо щось робити, а через умови перебування пацієнтів у лікувальній установі. У нашому випадку не вистачає нормального приміщення, палат, щоб люди почувалися комфортно. Минулого року ми виконали 130 операцій зі штучним кровообігом. Цього року їх буде приблизно 150.
– А скільки потрібно?
– За європейськими стандартами, на мільйонне місто операцій на серці зі штучним кровообігом повинно виконуватися від 500 (мінімум) до 1000. Отже, на нашу область із населенням у 2,3 мільйона чоловік припадає від 1100 до 3000. До цього треба додати 2-4 тисячі мініінвазивних операцій: стентувань коронарних артерій, імплантацій кардіостимуляторів, катетерних аблацій аритмій. Виходить 3 – 7 тисяч операцій на рік. Як кажуть, відчуйте різницю. Тому й не вдається переламати негативну тенденцію зростання смертності від серцево-судинної патології, на яку припадає 2/3 усіх смертей.
– Юрію Івановичу, що ж потрібно робити в такій ситуації?
– Створювати потужні, добре оснащені кардіохірургічні центри. Якщо 5 років тому, витративши на закупівлю устаткування 30 мільйонів гривень, ми були оснащені на високому рівні, то зараз спрацювання устаткування становить вже 75 відсотків. Воно починає ламатися, і якщо не подумати про це сьогодні, то приблизно через рік досягнуті результати можуть залишитися в минулому.
На мій погляд, повинна бути затверджена своєрідна дорожня карта створення справжнього кардіохірургічного центру із зазначенням, що й коли має бути зроблено. Звичайно, і фінансування необхідне не на рівні 3,6 мільйона, а хоча б 8 – 10 мільйонів гривень на рік лише на видаткові матеріали. Тут арифметика дуже проста. Центр повинен робити близько 2 тисяч складних операцій на рік. За вартості видаткової частини на одну операцію близько 20 тисяч гривень (це без урахування зарплати медперсоналу, комунальних платежів), простим перемножуванням одержуємо необхідну суму. Вона, як бачите, досить далека від реального обсягу фінансування. Тому пацієнтам за операцію зі штучним кровообігом доводиться доплачувати приблизно 10 тисяч гривень.
Поки що в нас є практично безкоштовні кардіостимулятори. Але хірургія аритмій – це не лише встановлення кардіостимуляторів. Є ще усунення тахіаритмій. Тут бюджетне фінансування становить усього 10 відсотків. Що стосується інвазівної кардіології, то місяці на чотири нам вистачить видаткових матеріалів – стентів, катетерів, балончиків для коронарних втручань. За підсумками року вийдемо десь на тисячу коронарографій і триста стентувань.
– Це може вплинути на зниження смертності, зокрема, від гострого інфаркту міокарда?
– Тут складається парадоксальна ситуація. До нас привозять пацієнтів з Ізмаїла, Котовська через 10 – 16 годин після інфаркту. У цих випадках врятувати міокард практично неможливо. Ми ставимо стенти, робимо все що можемо, але летальність не знижується.
Ми проаналізували, що при лідерстві Одеської області з коронарних інтервенцій (4 тисячі коронарографій, 1,5 тисячі стентувань зробили всі клініки міста у 2012 році) летальність не знижується. У 2011 році після гострого інфаркту міокарда вона склала 12,3 відсотка, 2012 – 12,8 відсотка.
– Тобто кардіохірургічні центри треба організовувати в Ізмаїлі та Котовську?
– Так, щоб наблизити допомогу до людей. Але проблема інфарктів – це далеко не єдина серйозна проблема.
– Що Ви маєте на увазі?
– В Одеській області щороку трапляється приблизно 2,5 тисячі інфарктів. Від них вмирає приблизно 300 чоловік. Раптові смерті, пов'язані з аритмією, забирають життя 3 тисяч людей щороку. Але про цю проблему взагалі ніхто не говорить.
У США років 25 тому, коли в них була аналогічна ситуація, її вирішували на рівні Агенції національної безпеки. У підсумку було вжито необхідних заходів, і смертність від серцево-судинної патології в США та інших розвинених країнах не перевищує 30 відсотків.
Ми ж у межах програми «Народний медогляд» за підсумками обстеження рекомендували звернутися до центру кардіохірургії приблизно 500 особам. Приїхали на консультацію лише 20. Говорячи мовою військовиків, штикова атака захлинулася. Потрібно, щоб на місцях фахівці ФАПів, центральних районних лікарень відстежували, чи звертаються люди по допомогу, чи одержують вони лікування? Сьогодні медичну допомогу треба всіма способами наближати до пацієнта, правильно її організовуючи та добре фінансуючи (хоча б на 70 відсотків) з розрахунку не на ліжко, а на кількість проведених операцій. Лише це може забезпечити позитивний остаточний результат.
Крім того, на місці керівників міської охорони здоров'я я запропонував би приватним клінікам «Святій Катерині» та «Інто-сані» придбати у міські лікувальні установи ангіографи. І оплачував би їм за коронарографії та стентування. Це простіше. Таким шляхом пішли, зокрема, у Грузії. Там держава оплачує приватним клінікам за кожну кардіохірургічну операцію. І в них відпала необхідність будувати нові державні кардіоцентри, яким буде складно конкурувати із приватними установами, що вже набрали обертів. Прообраз цих взаємин є в роботі клініки «Свята Катерина», яка не платить орендну плату, але на цю суму робить коронарографії пацієнтам за направленнями міського управління охорони здоров’я. Чому б не піти цим шляхом у вже згаданих Ізмаїлі та Котовську, запропонувавши «Святій Катерині» відкрити свої підрозділи там? Вийде, на мій погляд, цікава та досить перспективна форма муніципально-приватного партнерства.
