Як це не парадоксально звучить, але на тлі затопленої дощами Європи 17 червня відзначається Всесвітній день боротьби з опустеленням і посухою. За останні 50 років найпосушливішими видалися 1967, 1971 і 2010 роки. Вчені-футурологи і кінематографісти фантастичного жанру зі страхаючою регулярністю представляють апокаліптичні картини – розтріскана від посухи земля і змарніла велика рогата худоба, що тиняється в пошуках їжі. Наскільки далеко це майбутнє від нашого краю і чи швидко ми до нього наближаємося, розповідають вчені Одеського державного аграрного університету.
– Багато хто говорить про зменшення кількості опадів на території Одеської області, – говорить професор кафедри польових і овочевих культур агробіологічного факультету Віктор Щербаков. – Це не зовсім так. Позначається різночитання у вимірах. Донедавна, за спостереженнями, що провадилися протягом ста років, ми із упевненістю могли сказати, що в нашій області точна величина опадів за рік – 377 міліметрів. Клімат останніх двадцяти років характеризується збільшенням кількості опадів. Сьогодні цифра дещо більша – 418 – 422 мм/рік. Середньорічна температура по нашому регіону раніше була 9,6 градуса, зараз – 9,9, що істотно, з погляду кліматологів. Для них підняття температури на кілька десятих градуса – це привід для дискусій про глобальне потепління. Вченим, які займаються прикладною наукою безпосередньо на полях і виноградниках, такий показник малоцікавий, бо посуха на наших землях – часте явище.
– Вас напевно хвилює питання, – далі розповідає професор Щербаков, – як кліматичні процеси позначаються на роботі агропромислового комплексу. Ми не змінюємо, буцімто у зв'язку з глобальним потеплінням, набір сільгоспкультур. Замість яблук ми не будемо вирощувати хурму, і садіння посухостійких сортів поки що в наших планах немає. Веління часу – це ринкова кон'юнктура. Саме вона вносить корективи у виробництво аграрної продукції. У країнах Європи збільшився попит на таку олійну культуру, як ріпак, застосовуваний для одержання біопалива. У цьому зв'язку в Україні виробництво ріпаку збільшилося у 40 разів. До речі, всупереч загальноприйнятій думці, ріпак не є причиною страшного виснаження ґрунтів. Разом з тим менше стали сіяти кормових культур. Причина проста – слаборозвиненому тваринництву не потрібно багато кормів. Але ситуація поступово вирівнюється, і з кожним роком прослідковується тенденція до збільшення частки тваринництва у сільгоспвиробництві.
– Раніше на півдні України була потужна зрошувальна система, – говорить завідувач кафедри садівництва і виноградарства, професор Едуард Хреновсков. – У непрості для країни 90-ті роки все занепало. Зараз ця система відроджується у вигляді крапельного зрошування. Вода подається під кожен кущ, саджанець. Ефективно і ощадливо, наприклад, для такого небагатого на опади району, як Кілійський. Ситуація по Одещині така, що без зрошування стабільного врожаю плодовоовочевих культур не буде.
– Будь-яка сільгосптехнологія, – продовжує Едуард Іванович, – носить зональний характер і застосовується не повсюдно. Ізраїлі, з його мінімальною родючістю, такий метод дозволив розбити оази посеред пустелі, заощадивши 70 відсотків води. В Одеській області крапельне зрошування теж буде оптимальним і економічно вигідним способом підживлення рослин вологою. Цей метод прижився на нашій землі, й успіхи уже є – наприклад, у селі Баштанівці Татарбунарського району. Там за допомогою крапельного зрошування вирощуються овочі, а у планах – підвести систему до посівів кукурудзи.
На території Одеської області 2 мільйони 200 тисяч гектарів орної землі. У кращі часи зрошуваної землі було до 240 тисяч гектарів, тобто 10 відсотків. Як відродити колишнє багатство, якщо на поливання приватних угідь витрачається вода невеликих річок, а волога, що не дійшла до поливних площ, просто випаровується? Наївним було б вважати, що 17 червня як за помахом чарівної палички обводнятся й зазеленіють висохлі й занедбані ділянки родючої землі. Усе залежить від людини на землі. Їй на допомогу готові прийти вчені аграрного університету. Завжди на передовій – у полі й у лабораторії. Не захоплюючись похмурими сюжетами про чорноземи, що втрачають свою родючість, і всесвітню кризу, учені-аграрії спираються на багаторічний досвід і результати міжнародної співпраці для добору оптимальних сільськогосподарських культур і технологій, щоб послабити наслідки частих нападів стихійного лиха та поліпшити врожайність.
