Значна увага у щорічному Посланні Президента України до Верховної Ради приділяється питанням енергозабезпечення та енергоефективності.
Залежність від постачання енергоносіїв із інших країн є одним із чинників, які стримують розвиток вітчизняної економіки. В Законі «Про основи національної безпеки України» неефективність використання паливно-енергетичних ресурсів, недостатні темпи диверсифікації джерел їх постачання та відсутність активної політики енергозбереження визначено як загрози національній безпеці.
Докризове зростання української економіки було зумовлене значною мірою низькими цінами на енергоносії. Світова фінансово-економічна криза, зменшення попиту на українські метал та продукцію хімічної промисловості разом зі зростанням ціни на російський газ змушують керівництво країни шукати нових шляхів розв’язання енергетичних проблем.
Цифри говорять самі за себе. Найважливішим джерелом у структурі постачання первинної енергії залишається природний газ (36,9%). Частка вугілля складає 32,7%, атомної енергії – 18,7%, нафти – 9,7%, відновлюваних джерел (гідроенергії, геотермальної, сонячної, вітрової енергії та біопалива) – 2%.
Водночас видобуток сирої нафти в Україні 2012 року становив 2,3 мільйона тонн, що за нинішнього стану українських нафтопереробних заводів дає змогу задовольнити менше 20% потреб внутрішнього ринку. Обсяги видобутого в Україні природного газу (зокрема нафтового попутного) 2012 року – 20 мільярдів кубометрів – задовольняють лише потреби населення, частка якого в загальному внутрішньому споживанні становить менше половини. Немає в Україні і власного виробництва палива для атомних електростанцій. Єдиний різновид енергетичної сировини, що може забезпечити потреби вітчизняних енергетичних компаній у повному обсязі, – це вугілля.
За рахунок чистого імпорту паливно-енергетичних ресурсів 2011 року забезпечено 37,7% постачання первинної енергії до країни. У структурі імпорту палива частка природного газу збільшилася до 62,4% і залишається найбільшою. Обсяги імпортованого вугілля зросли на 26%.
Одним із ключових пріоритетів енергетичної безпеки України є зниження рівня монопольної залежності від постачань енергоносіїв. За останній час у цьому напрямі було здійснено низку важливих кроків. Є успішний досвід постачань спотового газу з ЄС до України у реверсному режимі використання газотранспортної системи – за угодою з німецькою компанією «RWE» у 2012 році. Ведуться аналогічні переговори з Румунією.
Додатковим способом диверсифікації постачань природного газу у значних обсягах у найближчій перспективі може стати реалізація проекту будівництва LNG-терміналу.
Безпосередньо Одеської області та Причорноморського регіону загалом стосуються декілька визначених у Посланні напрямів енергетичної політики.
По-перше, згідно з Посланням, перспективним напрямом енергетичної політики, орієнтованої на власні ресурси, є пріоритетний розвиток нових технологій, що базуються на значних запасах в Україні кам’яного та бурого вугілля, метану вугільних родовищ і сланцевого газу, ресурсів української частини шельфу Чорного та Азовського морів.
Ресурсна база нашої нафтогазовидобувної промисловості дозволяє при її ефективному використанні стабілізувати, а в перспективі – підвищити обсяги видобутку вуглеводневої сировини. Сумарні ресурси вуглеводнів українського сектору акваторій Чорного і Азовського морів зосереджені на північно-західному шельфі Чорного моря, континентальному схилі та в глибоководній западині Чорного моря, на Прикерченському шельфі Чорного моря і в акваторії Азовського моря.
По-друге, перспективним є розвиток відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива, і це загальносвітова тенденція. Питанню альтернативної енергетики останнім часом приділяється значна увага в країнах Європейського Союзу. Зростаюче споживання енергоносіїв при зменшенні запасів викопного палива змусило керівництво Євросоюзу у 2006 – 2008 роках сформулювати «нову енергетичну політику», яка передбачає обов’язкове скорочення викидів парникових газів в атмосферу на 20% та підвищення енергоефективності господарства на ті ж 20%. Для досягнення цієї мети пропонується довести частку відновлюваних джерел (вітрова, сонячна, геотермальна та інші види енергії) до 20%.
Світові інвестиції у відновлювану енергетику 2011 року сягнули 257 мільярдів доларів. Таким чином, за період із 2004-го по 2011 рік інвестиції в цю галузь зросли більш ніж у 6 разів.
Кабінет Міністрів України в березні 2010 року ухвалив Державну цільову економічну програму енергоефективності та розвитку сфери виробництва енергоносіїв із відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива на 2010 – 2015 роки. Її спрямовано на активізацію діяльності щодо використання відновлюваних джерел енергії та альтернативних видів палива. Впровадження економічних стимулів, зокрема «зеленого тарифу», дало позитивні результати. З 2010-го по 2012 рік встановлена потужність об’єктів відновлюваної енергетики, що працюють за «зеленим тарифом», зросла у 4,42 раза. За даними Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, станом на 1 січня 2013 року встановлена потужність об’єктів відновлюваної енергетики, які виробляють електроенергію з відновлюваних джерел, становить 645 МВт. Із них 36% були введені в експлуатацію протягом 2012 року. Такими об’єктами за 2012 рік вироблено електроенергії в 2,35 раза більше, ніж у 2011 році.
Перспективним для розвитку альтернативної енергетики на Одещині є регіон Придунав’я. Потенціал сонячної енергії в цьому регіоні – один із найкращих у країні (другий після Криму). Середньорічна кількість сумарної сонячної радіації, що надходить на 1 квадратний метр поверхні, на території регіону відповідає 1300 кВт/год.
Завдяки приморському розташуванню Одеська область є перспективною для використання вітрової енергії, оскільки середньорічна швидкість вітру перевищує 5 метрів на секунду. В умовах регіону за допомогою вітроустановок можливим є використання 15 – 19% річного об’єму енергії вітру. Очікувані обсяги виробництва на вітроелектростанціях у перспективних регіонах складають 800 – 1000 кВт/год/кв. м за рік. З урахуванням державної підтримки вітроенергетичного сектору можна констатувати, що для Одеського регіону використання енергії вітру може бути одним із найперспективніших серед відновлюваних джерел енергії. Особливо ефективним для виробництва електроенергії у промислових масштабах може бути застосовування вітроустановок на узбережжі Чорного моря в Кілійському та Татарбунарському районах.
По-третє, як відзначається в Посланні, перспективним джерелом видобутку природного газу в Україні є також вилучення метану з газогідратів, поклади яких було виявлено в українській економічній зоні Чорного моря. Газогідрати (гідрати природних газів або клатрати) – це молекулярні сполуки газу з водою. Найчастіше зустрічаються газогідрати, які містять метан. Газогідрат утворюється при температурі нуль градусів за Цельсієм і при тиску 25 атмосфер. За оцінками фахівців, світових ресурсів вуглеводнів у газогідратах у 2,4 раза більше, ніж у вільному газі, нафті та вугіллі разом узятих.
Ще в листопаді 1993 року уряд України ухвалив Постанову №938 про виконання програми «Газогідрати Чорного моря». Її розробили Академія наук, Державний комітет з геології і використання надр і Асоціація АСО УНІТІ. Передбачено значний обсяг геологічної розвідки та робіт щодо створення технологій і газовидобувних комплексів для видобутку метану з газогідратів Чорного моря. Зокрема у Постанові зазначалося, що «виконання програми здійснюватиметься без залучення бюджетних коштів». Оскільки позабюджетних коштів на реалізацію програми досі так і не знайдено, то відповідно не було проведено значних робіт, крім лабораторних досліджень, завдяки особистим зусиллям та ініціативі українських вчених.
У березні нинішнього року з’явилася інформація про те, що Японська державна корпорація нафти, газу та металів (JOGMEC) зуміла першою у світі отримати газ із гідрату метану на дні Тихого океану з глибини 1,3 км. Японська влада сподівається налагодити відповідне виробництво вже за п’ять років, хоча експерти вважають, що цей процес забере більше часу. Що б там не було, початок такого промислового добування може призвести до революції на ринку газу, аналогічної тій, що здійснили Сполучені Штати, які почали видобування сланцевого газу.
На даний час у результаті робіт, виконаних Інститутом геологічних наук НАН України, на підставі геофізичних і сейсмічних досліджень було виявлено три зони гідратоутворення у північній частині Чорного моря з імовірними сумарними запасами в обсязі 50–60 трильйонів кубометрів газу. Незважаючи на великі запаси метану, який міститься в газогідратах, промисловий видобуток нині ускладнюється відсутністю в Україні технологій його утилізації.
Зрозуміло, що всі заходи з диверсифікації джерел енергопостачання, розвитку альтернативної енергетики, розширення видобування власної паливної сировини будуть ефективними тільки за умов проведення активної політики енергоефективності. Енерговитрати на одиницю продукції в Україні залишаються значно більшими, ніж у країнах розвиненої економіки. Низку відповідних до ситуації заходів пропонує і Послання. Серед них, зокрема, ухвалення Закону «Про ефективне використання паливно-енергетичних ресурсів».
