Ні для кого не таємниця, що кожна маленька дівчинка мріє про казкового принца на білому коні. Згодом предмет мрії наділяється певним типом зовнішності, складом характеру, й у свідомості жінки промальовується образ ідеального чоловіка. Моя подруга Тоня свого принца шукає в інтернеті. Поки що без успіху. А може, принца там просто немає?
Щоб відповісти на це питання, я зареєструвалася на одному із сайтів знайомств. Негайно ж на мене посипалися повідомлення, у яких повну відсутність здорового глузду компенсував надлишок граматичних помилок. Серед них натяки на фінансову допомогу в обмін на послуги інтимного характеру, пропозиції зайнятися віртуальним сексом та інші непристойності.
Тепер розповім про порядних мужчин, сповнених бажання знайти єдину й світлу любов, чиї наміри шляхетні, а помисли кришталево чисті.
…Я довго намагалася розглянути в багатоликій юрбі високого блондина із блакитними очами, яким молодик описав себе в анкеті, але так і не побачила. Тоді я набрала номер його телефону й почула за спиною дику мелодію та човгання кроків. Я озирнулася. На мене, мружачи й без того вузькі очиська, дивився рудоволосий юнак середнього зросту, одягнений у білу футболку із засмальцованим коміром, червоні вигорілі шорти і зелені гумові пантофлі.
– Ви Катя? – запитав він тремтячим голосом. – Я Антон.
Діставши з кишені морозиво за 2 гривні 85 копійок, яке згодом був змушений з’їсти сам, Антон запропонував прогулятися по парку. Втомившись від його розповідей про нелегку роботу санітара у ветеринарній клініці, я пояснила молодику, що він не герой мого роману, і більше ми ніколи з ним не бачилися.
На відміну від Антона, Алік розмістив на сайті свою фотографію. Тому одне одного ми знайшли відносно швидко. Високорослий брюнет спортивної статури педантично розглядав свої лаковані туфлі й нервово смикав верхні ґудзики на сорочці. Він був гладко виголений і пахнув дорогими парфумами. Алік був небагатослівний: усе запитував і майже нічого не розповідав про себе. Сказав, що знає одну «гарну дешеву кафешку» і запропонував попити там чаю. У процесі чаювання Алік пильно розглядав мене оцінюючим поглядом, покручуючи в руках пластмасову запальничку, а потім промовив чудесну фразу:
– Отже, я роздивився тебе. Ти мені сподобалася, але я не маю часу за тобою упадати…
Після Аліка я познайомилася з Максимом. Це був широкоплечий мускулистий хлопець із виразними рисами обличчя, його погляд був повний сили й рішучості. Загалом зовнішній вигляд Максима нагадував образ богатиря з російських казок. Але вже в перші хвилини нашого спілкування, я подумала: «Краще б він мовчав…». Спочатку богатир, поскаржившись на свої проблеми з ерекцією, розповідав огидні речі про свою колишню дівчину, а потім запропонував мені переїхати з ним до села й жити там за рахунок його батьків.
Наступний «експонат», Ігор, був повною протилежністю Максима. Невисокий сухорлявий чоловік, що епізодично протирає запітнілі шкельця окулярів, спочатку справляв враження інтелігентної людини: він читав вірші Омара Хайяма, цитував Ніцше і вражав своїми знаннями в галузі медицини. У процесі спілкування він ненав’язливо цікавився моїм матеріальним становищем. Про себе ж розповів, що недавно був звільнений із престижної високооплачуваної роботи. Після чого виказав бажання запросити мене до нічного клубу, попросивши при цьому позичити йому грошей. Одержавши відмову, Ігор самоліквідувався й більше ніколи не нагадував про своє існування.
Після Ігоря був Вова, вічна жертва подружніх зрад і соціальної несправедливості, який прийшов на перше побачення п’яним. Він кілька раз забував моє ім’я, але при цьому наполегливо пропонував випити з ним горілки, акцентуючи увагу на тому, що всі фінансові витрати бере на себе. Будучи посланим далеко й надовго, Вова написав мені листа, у якому, обізвавши мене стервою, повідомив, що наша зустріч була помилкою.
Одне слово, принца я так і не знайшла. Або його там немає, або мені, з моїм таланом, дісталися самі коні, і аж ніяк не білі. І це не найсумніший результат онлайн-знайомств:
«В інтернеті я познайомилася з чоловіком. Ми довго листувалися, потім він запросив мене в гості. Я приїхала до нього в Омськ. Він закрився зі мною в кімнаті й почав мене бити... Гаразд що поліція приїхала вчасно», – пише на форумі якась Вікторія.
Але відомі випадки, коли подібні зустрічі мали й сумніший фінал. Водночас вважаю несправедливим промовчати про позитивний досвід. Серед моїх знайомих є жінки, які знайшли своїх чоловіків у соціальній мережі. Двоє з них уже кілька років живуть у щасливому шлюбі.
Знайомитися в інтернеті чи ні, кожен вирішить сам. Наскільки ця популярна форма спілкування серйозна й результативна? Для одних – це остання надія створити родину, що, на мій погляд, вдається рідко. Для інших – марна витрата часу. А для вас?
