Коли мова заходить про притулок для старих, то одразу з’являється співчуття до людей, які потрапили туди. Більшість із нас навіть думки такої не допускає, що його може спіткати така доля і доведеться провести свою старість у казенному домі. Та якщо вже таке промайнуло, то наприкінці завжди додаємо: «Нехай Бог боронить від цього». Якщо у нас це як покарання, то в розвинених країнах зовсім інакше – найстарші члени сім’ї віддають перевагу комфортному життю в закладі, де їм буде зручно, спокійно, де спілкуватимуться з однолітками. Чому така різниця?
…Коли я пройшлася приміщеннями Будинку милосердя та зазирнула до кімнат, зрозуміла, що люди не відчувають домашнього затишку: матеріально-технічна база закладу потребує кардинальних змін. Того дня притулок для старих святкував ювілей. Рівно 20 років тому палати лікарняного відділення стали кімнатами для самотніх літніх людей. Певно, відтоді були лише косметичні ремонти.
Та мешканці інтернату розповіли, що у них, нарешті, почалися зміни.
– Ви знаєте, керівник району приїздить до нас кожного тижня. Ми цьогоріч навіть полуницю їли, то він подбав, – розповідає Валентина Воронова і додає, що сьогодні чотирьох жінок переселяють до нової кімнати.
Щойно відремонтовану кімнату можна назвати першою ластівкою. Приміщення разюче відрізняється від інших, іще не реконструйованих. Велике металопластикове вікно, яке можна нарешті відкрити, нові двері, зручні ліжка, меблі, телевізор та радіоточка, гарні стіни, нова підлога встелена лінолеумом. Тепер жодних прогнилих дошок, які роками тримали всілякі запахи.
Марію Кисельову переселили до затишної кімнати в той день, коли їй виповнився 91 рік. Учасниця війни, ветеран праці у доброму гуморі зустріла гостей у гарному просторому помешканні. До неї завітали голова райдержадміністрації Олександр Адзеленко, голова райради Олег Богоміл, голова районної ветеранської організації Микола Сєбов, інші представники районного керівництва.
– Дай Бог вам здоров’я, – приймаючи квіти та вітання, сказала Марія Тимофіївна.
Жінка була розчулена увагою. А в їдальні на неї та інших мешканців притулку чекали святкові страви. Як і годиться, був великий торт. Кухарі Валентина Сомова та Алла Буйна від душі постаралися. Бабусі розповіли, що жіночки завжди смачно готують.
– Колись я сама готувала на 80 осіб, годувала трактористів. Тяжко працювали, – згадує Марія Кисельова.
Вона досі пам’ятає військовий час, як носила снаряди, як терпіла голодні роки. Жінка втратила всіх своїх рідних, а коли поховала чоловіка, жити сама не змогла. Вже чотири роки, як притулок став їй домівкою.
Та зміни, які мені вдалося побачити, – це не свято одного дня, а початок наполегливої праці. Як розповів керівник територіального центру для одиноких громадян Артур Григорян, у закладі проблем справді вистачає. Але з приходом нового очільника району Олександра Адзеленка ситуація почала змінюватися. Розпочато капітальні ремонти, триває облаштування душової, на подвір’ї будується бесідка. Нарешті придбано нову пральну машину-автомат. Адже досі доводилося прати старою, яка певно була виготовлена ще у 80-х. Придбано ще один холодильник і морозильну камеру. Після ремонту в кожній кімнаті буде телевізор.
Керівник терцентру розповів, що ускладнює роботу затримка коштів казначейством. Але керівники району знаходять спонсорів, які охоче допомагають. Підприємці побачили, що підтримка, яку вони надають закладу, доходить до адресата, є позитивні зміни, тому йдуть назустріч.
Крім того, нині розпочато роботу щодо оформлення землі. Виявляється, майже кожен мешканець притулку має земельний пай, але ним не користується. Керівники врахували, що земля може бути підтримкою у забезпеченні інтернату, розпочали відшукувати її по сільських радах, щоб належним чином усе оформити.
Піклування влади про літніх людей свідчить про те, що наше суспільство ще не закам’яніло. Можливо, зі змінами в таких закладах зміняться і стереотипи українців, а інтернат для одиноких стане куточком відпочинку та спокою.
