Цю історію мені розповіла колишня колега. Вона вже на пенсії, чоловік помер, донька працювала. І з ними трапилося те, що може трапитися з кожним. Донька захворіла, навіть змушена була піти з роботи. Лікували її, доки вистачало якихось заощаджень, потім почали продавати речі. Знайомі підказали, що можна звернутися хоча б за субсидією на оплату комунальних послуг до управління соціального захисту населення Приморського району Одеси, що по вул. Маршала Говорова, 7.
Там поставилися з розумінням до того, що донька приїхати не може, звільнили від біганини за довідками: «У нас в департаменті праці та соцполітики існує внутрішня комп’ютерна мережа, тому ми від інших служб самі й одержимо всі необхідні документи». Потім зателефонували та попередили, що прийде їхній працівник, щоб скласти акт обстеження квартири. Співробітниця також поставилася зі співчуттям, навіть порадила лікаря, до якого ще можна звернутися.
Через якийсь час колега приїхала ще раз на вул. Маршала Говорова, 7, і одержала документ на право користування субсидією як професійний журналіст, вона звернула увагу на те, як тут ставляться до людей – з турботою, теплотою та увагою: молода мати просила координатора швидше вирішити її питання – дитину вдома залишила лише на годину – і їй допомогли; літньому чоловікові, у якого, очевидно, проблеми зі слухом, працівники довго й терпляче відповідали на запитання; інших людей швидко розподіляли за видами запиту – ні черги, ні шуму… Тому колега зайшла до заступника начальника управління Лариси Олексіївни Карпової і подякувала за чітку організацію роботи та уважне ставлення до людей.
Розуміючи, що тривале лікування коштує чималих грошей, там же моїй колезі порадили звернутися з копіями чеків на медикаменти (а це тисячі гривень) до управління з реалізації міських соцпрограм цього ж департаменту по вул. Л. Толстого, 7.
Це був уже інший чиновницький світ. Жінка надала оригінали необхідних документів, потім доносила ще якісь довідки, пояснюючи, що донька у той час не вставала. Через годину їй зателефонували і сказали, що повинні перевірити… відповідність копій оригіналам документів (?) і скласти акт обстеження квартири (?). Людина здивувалася: усі копії документів зроблені працівниками вашого управління, а копію акта ви можете через комп’ютерну мережу одержати з іншого управління вашого ж департаменту праці та соцзахисту. Наступного дня – без попередження – з’явилася якась літня мадам і вимагала надати їй усе те, про що вона повідомила телефоном. «А якщо ні, то – відмовимо!».
В абсурдність того, що відбувається, не хотілося вірити, тим більше, що в цей час у доньки були лікарі.
Через якийсь час ця родина одержала єзуїтського, у даному випадку за змістом, листа за підписом начальника управління з реалізації міських соцпрограм А.В. Гайдаржи (виконавець Л.Я. Ярова). Невеликий витяг з нього: «… оскільки матеріальної допомоги на лікування потребує Ваша донька, то для вирішення питання рекомендуємо звернутися до департаменту за адресою: м. Одеса, вул. Льва Толстого, 7, Вашій доньці з особистою заявою. Крім того, необхідно скласти акт обстеження соціальних та матеріально-побутових умов проживання Вашої доньки, для чого їй необхідно звернутися до КУ «Територіальний центр соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Приморського району м. Одеси за адресою: м. Одеса, вул. Ніжинська, 42…»
Нижче була не менш знущальна приписка: «Із пропозиціями та зауваженнями звертайтеся, будь ласка, до «Єдиного центру звертання громадян» за телефоном 705-55-55».
Виникло запитання: на носилках, чи що, доставляти доньку за вищевказаними адресами та службами?!
Таке ставлення працівників цього управління до людей говорить не лише про відсутність там сучасних методів організації праці, але й про цинізм та зневагу до відвідувачів тих, хто на своїх посадах, очевидно, вже… засидівся.
