Теплохід «Капітан Бондаренко» приймав на борт… живність. Суперкарго – другий штурман, відповідальний за розподіл вантажу по судну, сварився під ніс. Матроси переморгувалися і збивали на головній палубі з дощок секції, розділені перегородками. Вони мали відокремлювати племінних тварин, призначених для виведення особливо цінних порід на дослідницьких фермах Магадана. По правому борту розмістили коней: з одного боку перегородки жеребців, з іншого – кобилиць. У дерев’яні загони лівого борту за тим же принципом запустили поросят: по один бік – свинок, по інший – кнурців. На рожевому вусі кожної особини був татуйований номер, під яким їй належало значитися в селекційному експерименті.
Час був радянський, атеїстичний. Тому капітан замість того, щоб сказати: «З Богом», тихо видихнув: «От же чорт послав турботу», і судно, де я проходив практику, відійшло від причалу у Владивостоку. Завдання було доставити вантаж не попсованим, тобто довезти тварин у такому ж цнотливому стані, в якому їх відправили в плавання.
…На годиннику було 23.35. Ми з четвертим механіком лічили хвилини, що залишилися до зміни з вахти і… до Нового 1978 року. Теплохід важко перевалювався через штормові хвилі Охотського моря. І раптом – аврал!
Стармех скотився в машину: «Я біля пульту! Всі марш нагору рятувати вантаж!»
Жовто-сірі у світлі суднових ліхтарів нічні вали перекочувалися через палубу, пінячись біля трюмів.
– На! – стармпом упхав мені в руку склянку. Від випитого спирту перехопило подих. – На! – в іншу руку боцман дав лопату. – Фас!
На палубі до нитки вимокла та зла вже орудувала вся команда. Хвилі знесли перегородки, і свині полізли один на одну. Я з’їхав униз по трапу, по пояс занурився в крижану воду.
– Розтягай їх! Бо замість премії будемо тут потім опорос приймати! – репетував боцман.
– Та як їх розрізнити! Я що, ветеринар? – закричав я у відповідь таким же не своїм голосом і сьорбнув порцію солоної охотської води.
– Чого тебе, салаго, у мореходці навчають: ту свиню, що зверху – в один бік, ту, що знизу, – в інший, – крикнув боцман, і спробував за вуха відтягнути молодого кнура. Той заверещав гнівно та жалібно. Але від свого не відступився. І далі завдавав збитку команді.
– Та лупони ти цю заразу, – перекриваючи ревіння вітру волав мій четвертий, розмахуючи другим номером розвідного ключа. Боцман слухняно шваркнув свинячку пожежною лопатою по спині і йому збило шапку наступною навалою хвилі.
Боротьба за порятунок особливо цінного вантажу й за виконання плану тривала близько години. Матроси, незважаючи на хитавицю, відновили загони й розподілили свиней. Гарячу й бадьору дію бойових ста грамів як рукою зняло. І протверезілий розум дивувався, як потужно проявилася у вітчизняній фауні сила природи.
У Нагаївській бухті було тихо. Плавали нерпи, на засніжений планшир сідали чайки. А команда зітхала: «І премії не дали, і горілки тепер капітан не наллє». Однак старпом у супроводі двох матросів переможно крокував із портової контори з повним портфелем:
– Ша, хлопці. Половину належних грошей ми таки одержали. Адже правий борт був із невітряного боку. Тому коні залишилися цілі. Всім дісталося, тільки коні ні при чім. А селекціонери – в захваті!
