З причини посадових обов'язків, а до Болградського району я приїхав понад двадцять років тому, доводилося часто курсувати маршрутом Болград – Одеса. Дорога – не близька, і час, проведений в автобусі або автомобілі, дозволяв спостерігати, згадувати, міркувати. Населені пункти, кілометрові стовпи – усе давно стало начебто своїм, рідним і знайомим. І якщо щось змінюється у цій прозі спостережень, то одразу ж впадає в око, викликає асоціації.
З деякого часу до переліку автобусних маршрутів долучився рейс із сусідньої Молдови «Кахул – Москва», пасажирами якого є ще досить молоді чоловіки та жінки. За роки незалежності країн СНД цих людей стали називати заробітчанами. Залишивши свої родини, дітей, вони їдуть у чужі краї по хліб насущний. Рідна земля вже не може нагодувати…
Я пам'ятаю квітучу Молдову, яка розвивалася, упорядковувалася, була єдиною, багатонаціональною. Для мене Молдова – це працьовиті люди, які вирощували виноград, фрукти, виробляли чудові вина, а також трактори, холодильники, телевізори та інші товари народного споживання.
Молдова стала частиною і моєї трудової біографії: я сюди приїхав після завершення одного із львівських інститутів.
Кінець 80-х років минулого століття ознаменувався сумними, на мій погляд, подіями для всіх тих, хто жив на той час у Республіці Молдові. Під видом зростання національної самосвідомості набирав обертів місцевий націоналізм. Ухвалення закону про державну мову, заміна кирилиці на латиницю, поділ жителів на титульну націю і російськомовних… То тут, то там виникали уїдливі гасла: «Валіза – вокзал – Росія». І справді, з маленької Молдови виїхало близько 250 докторів і кандидатів наук, про що тоді писала газета «Аргументи і факти».
Пам'ятається, центральною політичною подією стали великі національні збори, проведені в Кишиневі. Місцеві ЗМІ стверджували: у столиці зібралася чи не мільйонна аудиторія. Жодні аргументи скептиків у розрахунки не бралися. Ніхто з мітингувальників не хотів слухати застереження про можливі наслідки. Які, на жаль, незабаром настали. У невеликій державі з'явилося три утворення – Гагаузія, Придністров’я, Молдова. Ледве не зійшлися в сутичці молдавські волонтери і жителі гагаузьких населених пунктів – добре, що їх зупинили воїни Болградської аеромобільної дивізії. Далі – війна з Придністров’ям. Сотні жертв і трагедій. Ворожнеча, яку вже не в змозі були зупинити ні вожді мітингів, ні сама влада. Актуальні проблеми діяльності та існування держави – розрив економічних зв'язків, зупинка підприємств, зростання числа безробітних, правовий нігілізм тощо – політиків не цікавили, а доводів влади мітингувальники чути не хотіли.
А тепер, шановні читачі, визначіть подібність ситуацій у сусідній Молдові та в Україні…
Сьогодні мені хочеться наполегливо закликати політиків відгородити нашу країну від «молдавського сценарію», де камені, кинуті в працівників міліції, і підпалювання у 1989 році Міністерства внутрішніх справ Молдови виявилися «квіточками».
Мене лякають ті моделі, які поширюються ззовні на економіки окремих держав СНД, що слабшають. Зростає бідність і вбогість людей – заради демократії з мітинговими барикадами.
Чи стане уся наша країна перешкодою цим моделям? Це – не риторичне запитання. Переконаний: нам необхідно зберегти єдність і цілісність країни. І нехай нас Бог береже від використання рецептів заїжджих «доброзичливців». Вони, на відміну від наших місцевих «проводирів», люблять свої держави, праведно дбають про свої інтереси, але тільки не про інтереси України.
Чому лідери європейських та інших зовсім не бідних держав так прискіпливо ставляться до дотримання законодавства на своїх територіях? І так ліберально, якщо не сказати різкіше, ставляться до того, що об'єктивно відбувається в нашій країні? Вони говорять, що бажають нам добра, але чомусь їхні побажання виглядають не переконливо.
У мене є пропозиція, яка може здатися наївною, – давайте продовжимо «євромайдан» у периферійному Болградському районі. Наприклад, у селах Олександрівці, Голиці, Дмитрівці. Ми тут набагато ближче до Європи. До того ж матеріалів для «5 каналу» та інших журналістів набереться набагато більше: розбиті дороги, Будинки культури, що потребують ремонту, покинуті хати, господарі яких виїхали з рідних місць у пошуках заробітків. А учасники «євромайдану» нехай розміщуються в будівлях сільрад, не дуже затишних для ночівель.
…Дивлячись на черговий автобус «Кахул – Москва» із заробітчанами, що від’їжджав, я мимоволі запитую себе: чи були пасажири цього рейсу учасниками великих національних зборів? Не знаю. Але значення горезвісного гасла «Валіза – вокзал – Росія» змінилося для них самих радикально.
