Надвечір 23-річний Сергій завжди виходить на вулицю подихати свіжим повітрям. З дитинства хлопець хворіє на церебральний параліч, тож радості в житті не так і багато. А вийде на вулицю, пройдеться стежками рідного села Йосипівки – й сил додається.
Майже рік тому матір Сергія відійшла в інший світ, тож нині він живе в родині старшої сестри Людмили. Тут отримує ласку, увагу і турботу, бо через хворобу сам себе не в силах обходити.
Одного дня хлопець, як завжди, вийшов на прогулянку. Але додому не повернувся.
Родичі кинулися його шукати, коли надворі вже сутеніло. Зазирали у всі закутки в обійсті, гукали в сусідів, обійшли найближчі вулиці і провулки села. Та Сергій наче крізь землю провалився. До пошуків хлопця-інваліда приєдналися односельці, але ніхто не зміг вийти на його слід…
Наступного ранку сестра зниклого безвісти звернулася до працівників міліції. Її повідомлення про біду зареєстроване 18 січня. На розшук людини були кинуті всі сили правоохоронних органів та районного підрозділу Державної служби з надзвичайних ситуацій. Не стояли осторонь і працівники прикордонної служби, йосипівські мисливці, лісники та звичайні жителі села. Цілий день пошуків не дав майже жодних результатів. Світло лише допомогло виявити сліди від незвичайної ходи Сергія та невеликі подряпини на ґрунті від шматка поліетиленового шлангу, яку хлопець мав за палицю. З усього було видно, що він блукав околицями села – сліди то зникали, то знову з’являлися.
Слід відзначити, що і в день зникнення хлопця, і наступної доби зберігалася доволі тепла, по-весняному лагідна погода. Тож Сергій був одягнутий відповідно до сезону. А вже в неділю 19 січня із самого ранку насунулися темні хмари, місцями йшов дрібний дощ і навіть сніг. Стовпчик термометра різко поповз донизу. Всі, хто був у курсі зникнення людини (а оголошення про розшук цілодобово транслювалося по кабельному телебаченню, в людних місцях працівники міліції розклеїли орієнтування), щиро потерпали за долю інваліда. Різні повідомлення про хід пошуків розліталися по району зі швидкістю вітру. Дехто навіть висував сумні версії, мовляв за два дні хлопець міг потрапити до лап хижих звірів, яких у тій місцевості дуже багато. Тож шукати його – марна справа.
Мабуть, єдиною людиною, яка попри нерайдужні прогнози вірила у щасливий фінал історії, була сестра Сергія – Людмила. Вже згодом вона розповіла, що в розпачі звернулася до місцевої гадалки, і та напророчила благополучне повернення «мандрівника». З цією надією жінка й зустрічала кожен новий день.
Велике православне свято – Хрещення Господнє, що відзначається 19 січня, не принесло жодних втішних новин. Того дня до пошуку хлопця була залучена міліцейська собака. Вона й вивела оперативну групу до кордону з Придністров’ям. На цьому розшук Сергія був припинений.
Як на біду, ще й зима розхазяювалася не на жарт – мінусова температура, вітер та снігопад не додавали приводів для оптимізму. І лише в другій половині дня до міліції надійшов телефонний дзвінок із села Росіянівка, що розташоване за 12 кілометрів від Йосипівки. На тому кінці лінії повідомили: незнайомий хлопець-інвалід з’явився на території місцевого сільськогосподарського підприємства.
Сергій практично не розмовляє і не міг повідомити людям про свою біду, та вони одразу здогадалися, що перед ними стоїть хлопець, якого шукають всім миром. А він – голодний, з червоними від холоду руками і обличчям, вкрай знесилений – стояв і плакав, немов мала дитина…
Працівники райвідділу внутрішніх справ терміново виїхали до Росіянівки. Дороги вже добре замело снігом, тож їм довелося просити допомоги у місцевого підприємця, який власним позашляховиком доставив Сергія додому. Щастю сестри, її чоловіка та трьох племінників не було краю. Благополучне повернення «мандрівника» змусило всіх повірити в диво і переконатися в тому, що ніколи не слід опускати рук. За будь-яких обставин треба сподіватися лише на краще.
– Це справжнє диво, що наш Сергійко залишився живим і неушкодженим, – радісно говорить його сестра Людмила. – За три доби він, хвора людина, степами та лісопосадками пройшов більше 12 кілометрів і не отримав жодної подряпини. Як сказав психолог райвідділу внутрішніх справ, зазвичай осіб з ДЦП хижі звірі обходять стороною. Мабуть, так воно і є, бо одного разу знайомий жартома вирішив нацькувати собаку на Сергія. І що ви думаєте? Тварина навіть не зрушила з місця, а згодом накинулася на того «жартівника». Та Бог з ним! Я хочу подякувати всім людям, які проводили пошуки мого брата. У ті дні була надзвичайно несприятлива погода, але ніхто не рахувався із власним часом та силами. Особлива вдячність працівникам міліції на чолі з Віктором Михайловичем Боярчуком, підрозділу ДСНС, прикордонникам, мисливцям, лісникам, всім знайомим і незнайомим людям, які доклали максимальних зусиль для щасливого повернення мого брата.
Лише Людмила розуміє те, що хоче сказати її брат-інвалід. Він з допомогою жестів повідомив, що під час прогулянки селом заблукав. Йому наче полуда впала на очі, а мозок відмовлявся думати і шукати шлях додому. Коли хлопець блукав степами, дуже плакав і боявся, бо ніяк не міг вийти на село, не бачив жодної людини.
Нині Сергійко відігріває стомлене тіло і злякану душу в родині сестри. На вулицю поки що й носа не показує. Хоча, хто його знає, що буде завтра. Нехай розвесниться, і жага до подорожей знову здолає хлопця. Головне, щоб його повернення додому завжди було щасливим.
