Онлайн-конференції в «Одеських вістях» стали звичним щомісячним редакційним явищем. По скайп-зв’язку з найвіддаленіших точок області власні кореспонденти порушують наболілі питання. Тон обговоренню зазвичай задає гість редакції.
Чергова така зустріч була присвячена сфері профтехосвіти, її проблемам і досягненням. На запитання журналістів відповідав завідувач сектору професійно-технічної освіти департаменту освіти і науки облдержадміністрації Сергій Білоконенко. Розмова вийшла досить актуальною.
Власний кореспондент газети по Ізмаїлу та Ізмаїльському району Олег Колєв:
– Нещодавно сорокарічний ювілей відзначило ДПТНЗ-7 «Ізмаїльське професійно-технічне училище». На початку 70-х років минулого століття місто будувалося високими темпами. Потрібні були робочі руки. Де тепер, в умовах загального зниження економічної активності, можуть бути працевлаштовані випускники училища? Невже їхня доля – працювати тільки на новобудовах і на «шабашках»?
Запитання колеги доповнила завідувачка відділу освіти і молодіжної політики «Одеських вістей» Христина Вієр:
– Сергію Павловичу, аналогічну стурбованість викликає ситуація з випускниками Одеського центру профтехосвіти.
– Я можу запевнити, що в нашому регіоні система працевлаштування у профтехосвіті – на досить високому рівні, якщо розглядати її на тлі середньоукраїнських показників. Ми пишаємося, наприклад, тим, що посідаємо шостий рядок у рейтингу і наш показник працевлаштування випускників становить 94 відсотки. У середньому по Україні – 80 відсотків.
Нормативна база 2010-2011 років передбачає надання випускникам ПТО першого робочого місця. Ми тепер не маємо права брати дитину на навчання, якщо у нас немає реального договору між навчальним закладом і роботодавцем. Нас підняли на рівень вищої школи. Через це ми щороку потроху зменшуємо цифру держзамовлення, щоб наш випускник одержав робоче місце.
Про Ізмаїл. Розумію та підтримую ваше занепокоєння. Не завжди центри зайнятості та середня школа можуть визначити й переконати хлопця або дівчину в тому, що саме така професія найпотрібніша їм у житті. Бувають випадки, коли приходить дитина, щоб просто пересидіти в навчальному закладі, одержати стипендію, кошти на харчування (46 гривень щодня). Тобто по суті ані навчатися, ані згодом працювати вона не хоче. Про яке ж працевлаштування може йтися в такому разі?..
Випускник училища повинен бути реалізований у професії. І навчальний заклад, повірте, усе для цього робить. Іноді за допомогою власних контактів, іноді з допомогою батьків, місцевої влади, за що ми їм дуже вдячні. Але роботодавці інертні в цих питаннях. Деякі навіть не виконують умови договору, які самі підписували. Я вважаю, що впровадження двосторонніх і тристоронніх договорів про підготовку кваліфікованих робітників взагалі зніме питання працевлаштування.
Вирішення цього питання криється також в активнішій позиції місцевої влади. Розумієте, директор училища, звичайно ж, моніторить стан ринку праці. Але, мабуть, найбільше в цьому мусить бути зацікавлений голова райдержадміністрації, міський голова. Хто краще за них знає, в яких саме напрямах слід розбудовувати місто, які професії будуть затребувані завтра? Ініціатива не мусить походити тільки від училища. Адже достеменно ми не знаємо, в чому полягає план соціально-економічного розвитку Ізмаїла, Котовська, Южного та інших міст.
Візьміть, наприклад, наші дороги. Жодна адміністрація не порушила питання про те, що потрібні робітники на дорогах. Мовчить і автодор…
Щодо «сімки». Їй справді сорок років. Ми знаємо й пам’ятаємо про це. Плануємо в найближчій перспективі об’єднати кілька профтехучилищ у єдиний Ізмаїльський центр професійно-технічної освіти. Тим самим ми піднесемо престиж не тільки навчального закладу, але й робітничої професії.
– Згідно з твердженням ректора Ізмаїльського державного гуманітарного університету Олександра Лебеденка, в умовах демографічного спаду закономірно постало питання про реформування ІДГУ. Керівництво університету розглядало різні варіанти реорганізації вузу, і в результаті було розроблено та направлено до Міністерства освіти і науки України пропозиції про приєднання ІДГУ до Національного університету «Одеська юридична академія» та створення в Ізмаїлі регіонального багаторівневого навчально-наукового комплексу, до складу якого можуть увійти п’ять державних навчальних закладів Ізмаїла. Як Ви вважаєте, ця реорганізація доцільна?
– Якщо говорити про об’єднання цих навчальних закладів в одне ціле, то вважаю це передчасним рішенням. Поясню, чому. Кожен навчальний заклад самостійний: у нього свої традиції, правила, нормативна база.
Укрупнити училища, надати їм іншого руху в контексті зміцнення – цілком можливо. Адже центр ПТО має право готувати не тільки робітників із підвищеними розрядами, але й молодших фахівців.
Нагадаю, в Україні розроблено 210 державних стандартів за професіями. На сьогодні у нас у регіоні впроваджено понад сто стандартів у підготовці робочих кадрів. Вони створені за міжнародними шаблонами. Не таємниця, що даючи професію, ми орієнтуємося й на європейський ринок праці. Щоб наш випускник був конкурентоспроможний і за кордоном.
Власний кореспондент по Білгород-Дністровському, Овідіопольському та Саратському районах Тетяна Гурічева:
– Через відсутність грошей були повністю зірвані осінні посівні роботи на землях, відведених у користування Овідіопольського професійно-аграрного ліцею. Причина того, що сталося, – перерахування Казначейством коштів зі спецрахунків Овідіопольського ліцею затримуються на три-чотири місяці. Ваша оцінка цього?
– Справді, там 250 гектарів землі. За нашими нормативами на кожного учня, для одержання ним необхідних навичок, має припадати 2,4 гектара. Але у нас є навчальний план. І ми не можемо в жовтні почати опрацювання практичних навичок, коли ще не пройдений теоретичний курс. Тому, згідно з навчальним планом, практичні заняття у нас пройдуть навесні. Я розмовляв із директорами інших навчальних закладів зі схожими проблемами. Ми тримаємо цю проблему на особливому контролі. Бо не на всі землі, що закріплені за нашими навчальними закладами, оформлено відповідні акти. Часто зіштовхуємося з тим, що місцева влада намагається всіма правдами та неправдами ці землі забрати, якщо вони не обробляються. Кілька років тому такий прецедент був у Біляївці. Щоб не допустити повторення, ми зробимо все можливе, щоб навесні роботи були проведені на всій площі і процес навчання відбувся.
Власкор по Любашівському, Ананьївському, Красноокнянському та Миколаївському районах Юрій Федорчук:
– Скажіть, будь ласка, чому закрито Любашівське відділення ДПТНЗ «Савранське ПТАУ» і що робиться для того, щоб виправити ситуацію?
– Ми говорили про це з директором нашого департаменту Тетяною Лазарєвою. У навчального закладу закінчувалися атестація та ліцензія. У нас діють адекватні державні стандарти, під які ми повинні адаптувати свою матеріально-технічну базу. У Любашівці це було неможливо зробити. Складні умови проживання дітей у гуртожитках, низькі показники рівня освіти, невдоволення тодішньої районної влади, яка регулярно турбувала нас, повідомляючи про незадовільний стан приміщень та інші проблеми. Ми ніколи не бачили високих освітніх показників із боку Любашівської філії на проваджуваних нами олімпіадах із загальноосвітніх дисциплін, конкурсів майстерності.
Крім того, любашівцям спало на думку створити на базі ліквідованої філії міжшкільний навчально-виробничий комбінат. Фактично він існує, але робота провадиться за двома-трьома професіями, які є в любашівській школі. На його базі можна було б створити повноцінний комбінат, який би забезпечував не просто профтехосвіту, але й підготовку до неї для учнів шкіл Любашівського району.
Майбутнє будинку колишньої Любашівської філії ще не вирішено. Там працюють лише чотири охоронці, які відповідають за збереження майна.
Я знаю, що відбулася сесія Любашівської райради й ухвалено рішення щодо цього. Наразі чекаємо рішення Міністерства освіти і науки України, щоб передати весь майновий комплекс у комунальну власність Любашівської райради для створення повноцінного навчально-виробничого комбінату.
Ще п’ять років тому подібні питання вирішувалися практично в один день. Зараз же створено таку нормативну базу, що передати один квадратний метр із державної власності в комунальну можна лише одержавши дозвіл Кабінету Міністрів України. А він можливий тільки тоді, коли навчальний заклад має всі документи на землю. У Любашівці на сьогодні є 43 гектари орних земель, під які є державні акти. На земельні ділянки, закріплені за філіями навчальних закладів, документів немає. Найближчим часом директор нашого департаменту порушуватиме перед міністром питання, чи можна спростити цю процедуру. Попереду нас чекає закриття ще кількох училищ, які не є рентабельними на сьогодні. Тому питання актуальне.
За різним даними, один викладач мусить обслуговувати від дев’яти до одинадцяти студентів вищої школи. Наші навчальні заклади за штатним розкладом працюють із розрахунку п’ять-шість учнів на одного викладача. От вам і економічний ефект.
– Нещодавно голова Красноокнянської райдержадміністрації вручив документи і ключі сироті, якому виділили соціальне житло. Це питання не обділене увагою і в Любашівському районі. Там виділено певну суму коштів, проводитимуться тендери і закупатиметься житло для розподілу тим, хто потребує. Що робиться в цій сфері в Миколаївському районі?
– Скажіть, чи багато років Ви працюєте власним кореспондентом?
– Так, чимало.
– Чи багато пригадаєте у своїй практиці випадків за останні років п’ять, коли райадміністрація реально займалася цими проблемами: видавала ключі сиротам, випускникам ПТУ?
– Не пригадаю.
– Отож! Тому цьогорічні факти я відношу до позитивних змін у діях і районної, і обласної влади. Це пов’язано не з конкретним дорученням головам райадміністрацій узяти на особливий щоденний контроль питання щодо забезпечення дітей-сиріт і позбавлених батьківського піклування житлом. Ідеться про інше. У 2005 році в системі профтехосвіти було 542 особи сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Сьогодні їх 1297. На жаль, у понад 80 молодих людей, які будуть випускниками 2014 року, немає власного житла. Ми розуміємо всю важливість затвердженої в липні обласною владою програми щодо забезпечення сиріт житлом. Ми шукаємо можливості: будинки, які можна відремонтувати й віддати під житло дітям пільгових категорій. Ми вже побували в Роздільнянському районі, у селі Степовому. Там є три п’ятиповерхові гуртожитки. Два з них не використовуються зовсім. І триває це понад п’ятнадцять років. Вклавши невеликі гроші, там можна забезпечити щонайменше сто п’ятдесят дітей пільгових категорій повноцінними однокімнатними квартирами. Там же можна створити якісь виробничі потужності, щоб діти не їздили, а могли працювати за своїм фахом недалеко від дому.
За приклад хочу навести досвід Кодимського училища, Тарутинського професійного аграрного ліцею. За останні чотири роки вони придбали для своїх випускників шістнадцять будинків (!).
Але це тимчасове розв’язання проблеми. Магістральним має бути питання про достатнє фінансування державної програми забезпечення сиріт житлом.
Власний кореспондент по Ренійському, Болградському та Кілійському районах Антоніна Бондарева:
– Мова про інтереси жителів «полуничної столиці» України – села Ліски Кілійського району. Два роки тому тут було відкрито нову школу – і населений пункт, можна сказати, здобув нове дихання. Але ще добротний будинок старої школи залишився практично не при ділі. Сьогодні сільський голова та громада порушують питання: чи не можна на базі цих будинків відкрити профкомбінат або якусь іншу філію сфери ПТО? Адже в селі є багато працьовитих дітей, випускники шкіл здебільшого залишаються на малій батьківщині. Їм потрібні робітничі спеціальності. Чи можна взагалі так порушувати питання?
– Можна й потрібно! Ми не вбачаємо жодних перешкод, якщо місцева влада, громада ініціює питання, що стосується профтехосвіти. Я прошу вас звернутися до сільського голови. Нехай він у листі до директора департаменту викладе, яким їм видається спектр професій, потрібний мешканцям. Ми можемо допомогти в цьому питанні. Якщо ми скорочуємо кількість установ профтехосвіти, де їх утримувати нерентабельно, то що заважає створювати їх там, де їх потребують?!
Власкор по Березівському району Наталія Самойленко:
– Березівське ВПУ вже понад десять років включає до своєї навчально-виробничої діяльності міжнародну співпрацю. Як цей досвід вивчається та впроваджується в інших закладах ПТО?
– Не тільки в цій галузі Березівське вище професійне училище Одеського національного політехнічного університету є одним із найкращих. В закладі постійно проходять майстер-класи, тренінги, семінари за участю провідних фахівців Європи. Аналогічну роботу проводять і в Ізмаїльському вищому професійному училищі, в Іллічівському морському коледжі Одеського національного морського університету та в Одеському вищому профтехучилищі морського і туристичного сервісу № 26.
Головний редактор «ОВ» Євген Блінов:
– Традиційно наприкінці зустрічі ми просимо гостя охарактеризувати формат нашого спілкування…
– Я виступав багато раз на телебаченні, давав інтерв’ю газетам. Неодноразово, зокрема, – вашим кореспондентам. Але такий формат спілкування для мене є незвичним і новим. Мені, як людині закоханій у свою справу, приємно, що в районах нашої області питанням профтехосвіти приділяють таку пильну увагу. Це справді гострі, злободенні проблеми. Про них уперше так конкретно поговорили й оголили найболісніші моменти. Директори установ зіштовхуються з ними щодня. Уявіть, наскільки б успішніше навчалася молодь, наскільки б яскравіше світилися очі вчителів і майстрів, якби ми мали новітню матеріально-технічну базу…
Хочу передати слова вдячності всім вашим власним кореспондентам і побажати їм не оминати наших проблем і далі. Завітайте до будь-якого професійно-технічного училища. Навіть за наявності найскладніших проблем вам розкажуть про щось позитивне: талановитих дітей, енергійних викладачів і багато чого іншого.
– Спасибі за бесіду.
