З нагоди 25-ї річниці з дня виведення радянських військ з Республіки Афганістан у селі Кремидівці відбулося відкриття меморіальної дошки воїну-афганцю В.Г. Петрову, який під час виконання інтернаціонального обов'язку загинув на чужій землі. Цю людину знали всі мешканці села. Його любили за життя та пам'ятають понині.
У заході взяли участь родичі загиблого, воїни-інтернаціоналісти, педагогічний колектив та учні місцевої школи. Почесне право відкрити меморіальну дошку воїну-інтернаціоналісту Василю Геннадійовичу Петрову було надано Кремидівському сільському голові сільської ради Євгенії Реконвальд та голові районної спілки ветеранів Афганістану Миколі Стативі. У своєму виступі М. Статива зазначив:
– Війна в Республіці Афганістан принесла горе не одній українській родині. Свого часу чимало наших знайомих, родичів та друзів пройшли через її горнило ще зовсім молодими. На жаль, не всім судилося повернутись на рідну землю живими. Багато наших земляків загинуло на чужині, а серед них – і Василь Петров. Відкриття цієї меморіальної дошки є даниною пам'яті загиблому. Так повинно бути, щоб підростаюче покоління пам'ятало своїх героїв, щоб ці хлопці, які навіки залишились молодими, стали для майбутніх захисників Вітчизни прикладом виконання свого військового обов'язку.
Ветерани-афганці з Буялика Іванівського району, які на той час також проходили службу в повітряних військах, вважали своїм обов'язком прибути до Кремидівки, щоб схиливши голову перед матір'ю загиблого сина, вибачитися за те, що під час запеклого бою вони не змогли врятувати товариша від смерті.
— Я пам'ятаю той день, коли мій син вдягнув військову форму, він свято вірив в те, що вони служать Батьківщині. Сьогодні я з болем в серці згадую ті часи. І хочу вірити, що в подальшому нашим дітям та онукам ніколи не доведеться брати до рук зброю та йти на війну заради чиїхось імперських амбіцій. Мені, як і багатьом матерям, які втратили своїх молодих синів, дуже потрібна підтримка. Радує те, що побратими пам'ятають мого Василя та на його честь відкрили меморіальну дошку, яка повинна стати символом честі, хоробрості й пам'яті про тих воїнів, які відійшли у безсмертя. Дякую вам, люди, за турботу та пам'ять про мого синочка! — звернулася до присутніх мати Василя Петрова — Галина Дмитрівна Хорук.
Хвилиною мовчання присутні вшанували пам'ять В. Петрова та усіх загиблих воїнів-інтернаціоналістів, поклали квіти до меморіальної дошки.
