Літо 1965. Місто Ечміадзин (Вірменська РСР). Тоді я там проходив строкову військову службу в окремій розвідчастині. Зненацька командир викликав мене до себе. «Ну, – думаю, – якийсь ляп у перекладі...» Як належить, доповів, що за його вказівкою прибув.
– Вільно, сідай, – трохи суворо сказав він. – Бери мою машину і їдь до начальника політвідділу дивізії в Єреван.
– А щодо якого питання? – запитую.
– Розвідники зайвого не запитують... Там довідаєшся. Якщо буде дозволено, розповіси... Якщо ні – тримай язик за зубами... Зрозумів?
– Так точно, – відкарбував я.
– Уперед! – і махнув рукою убік вікна, за яким перебував його «газик».
... До Єревана їхали на високій швидкості. І що ближче до міста, то більше я перебирав у голові нещодавно відправлені переклади з турецької мови до штабу за підсумками навчань 11-ї турецької піхотної дивізії. Адже на цьому документі стоїть тільки мій підпис. Мало що...
... Кабінет начальника політвідділу, уже літнього полковника, був довгим і вузьким. Я відрапортував полковникові, що прибув. А він вийшов з-за столу, доброзичливо подав мені руку й запросив сісти поруч із ним.
– Товаришу старший сержанте! Вам доручається післязавтра виступити на плацу під час зустрічі з космонавтами Терешковою і Ніколаєвим... Ось текст. Прочитай зараз його вголос... Вивчиш напам’ять і виступиш від імені особового складу.
Я прочитав. Він порадив мені тільки голосніше говорити.
– Упораєшся, не розгубишся? – запитав він мене з посмішкою.
– Та ні! Тільки можна я ось тут по-своєму скажу?
Він кивнув головою й запропонував мені внести свої виправлення.
Приблизно з годину переробляв текст під себе, а потім прочитав йому.
Полковникові особливо сподобався початок мого виступу.
«Дорогі наші космічні сестра і брат!»
– Так-так-так, молодець! Давай далі!..
Зараз тільки пам’ятаю, що я олюднив текст реакцією моїх земляків на політ радянських землян у космос. Коротко кажучи, текст був схвалений.
Доки їхали в частину, полковник зателефонував моєму командирові, бо той мені сказав:
– Я в курсі. А завтра вранці мені без єдиної запиночки розповіси... Вчи! – і показав підборіддям на двері.
Вчив.
Вивчивши текст напам’ять, до цього двічі його переписуючи, виступив перед командиром.
Увечері ж на плацу репетиція пройшла перед моїми товаришами по службі.
Вранці, на цьому ж плацу, зібралося багато військових підрозділів. Чимало було й цивільних...
Як тільки космонавти піднялися на імпровізовану сцену, а за ними – генерали й полковники, пролунав шквал оплесків. Я стояв поруч із начальником політвідділу дивізії. Стою, не слухаючи промовців, тільки повторюючи подумки свій текст. Непомітно підійшла й моя черга. А коли генерал-ведучий сказав: «Зараз надається слово відмінникові бойової та політичної підготовки, старшому сержантові, військовому перекладачеві Івану Нєнову...», під оплески став перед мікрофоном між космонавтами. Від хвилювання переплутав початок. Замість слів «Дорогі наші космічні сестра і брат» промовив: «Ніколи й не міг мріяти, що я, простий бессарабський хлопець, буду стояти поруч із славетною дочкою і сином нашої великої Батьківщини!» (називаю їх). А потім, після завершення оплесків, як кажуть, зібрався з думками: «Дорогі наші космічні сестра Валентина Терешкова і Андріян Ніколаєв!..». І знову оплески. Далі все йшло за текстом. А коли завершив виступ, взяв космонавтів за руки, спрямувавши їх до неба...
Мітинг-зустріч закінчився. Усі розходилися...
До мене підходили військові та цивільні з ЦК партії Вірменії й потискували руку. Але більше від усіх був задоволений мій командир. І раптом ще одне міцне рукостискання! Впізнаю маршала Баграмяна. Він похвалив мене й сказав своїй генеральській свиті:
– Ви бачите, виросло покоління солдатів, яке виступає краще за генералів і маршалів!
Запитав, звідки я, хто мої батьки, чим буду займатися після армії.
Я коротко, соромлячись, відповідав, і чомусь наприкінці вірменською сказав: «Шнуракалюсюм» («Спасибі!»). Він був здивований. Іван Христофорович запитав мене, а чи знаю я вірменські вірші. Відповів йому вірменською, що знаю. І на його прохання прочитав «Квіти Севана».
...Розчулений маршал зняв зі своєї міцної руки годинник і подарував його мені. Це був мій перший іменний годинник...
