Значна частина українських земель належить до зони ризикованого землеробства. Зерновиробникам, особливо на півдні, працювати в таких умовах дуже складно. Ніколи немає гарантії, що сходи будуть одержані вчасно, рослини розкущаться, стануть ваговитими колосками. Про особливості вирощування зернових культур, зокрема ячменю, на Одещині наш кореспондент попросив розповісти відомого селекціонера, доктора сільськогосподарських наук, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії СРСР Анатолія Адамовича Лінчевського.
– Справді, аграріям нашої області доводиться працювати в непростих кліматичних умовах. Але хотів би нагадати, що ми самі ускладнили становище. Насамперед тим, що в гонитві за прибутками довели чорноземи до такого стану, що в них втрачена значна кількість гумусу. А зі втратою гумусу ґрунти зменшили водоутримуючу здатність, що призвело до посилення негативного впливу посухи. Так, у 2012 році ми вперше спостерігали загибель озимого ячменю навесні від повної відсутності вологи в зоні розташування коріння. Рослини, які витримали сильні морози, почали гинути від висихання.
– Що, на Ваш погляд, стало причиною зменшення водного балансу?
– По-перше, це відчутні зміни клімату, а по-друге – недотримання науково обґрунтованих сівозмін. Ми захопилися вирощуванням культур, які нібито дають змогу швидко розбагатіти, наприклад, славнозвісним ріпаком. Після нього ґрунт не тільки втрачає гумус, а й водяний баланс, який в наших посушливих умовах поповнюється тільки через декілька років. Тому необхідно розуміти, що ми продаємо сьогодні за кордон не насіння соняшнику чи ріпаку, ми продаємо родючість наших чорноземів…
– Чи можливо негативні явища в землеробстві, які зараз маємо, корегувати за рахунок нових сортів зернових культур?
– Існує така хибна думка: мовляв, ось, візьмемо новий високоврожайний сорт і враз вирішимо всі проблеми зерновиробництва. Але такого не буває. Що більше позитивних властивостей має сорт, то більше він потребує витрат і знань для реалізації своїх потенційних можливостей. Ми ж сьогодні повністю знехтували технології вирощування майже всіх польових культур, а ячменю – в першу чергу, бо він не вважається головною зерновою культурою держави, хоча в окремі роки саме він вирішує проблеми зерна, коли гине озимина. Тому ми, науковці, постійно звертаємо увагу керівних структур на необхідність державного контролю за використанням землі незалежно від форм її власності. Без оптимальної зональної технології немає жодного значення, яким сортом сіяти і яким насінням, урожаю все одно не буде.
– Чи існують, на Вашу думку, шляхи покращення ситуації?
– Є тільки один шлях – треба на державному рівні відновлювати здатність наших земель давати високі врожаї. Наука знає, як це робити, але вона не має директивних важелів для цього. Треба по-новому запроваджувати сівозміни, про які ми вже й забули, а відповідним інститутам у терміновому порядку розробити зональні технології вирощування хоча б основних зернових культур.
– Яка склалася світова практика щодо захисту родючості грунтів?
– Наприклад, передові країни Європи не тільки мають посібник зведених технологій конкретно для всіх умов вирощування за всіма культурами, але ці технології включено в закон для обов’язкового застосування у виробництві. Порушення технологій жорстко карається, на перший раз – штрафні санкції, на другий – земля конфіскується в фонд держави й виставляється на продаж на конкурсній основі. Нагляд за застосуванням технологій здійснюють міністерства сільського господарства через своїх інспекторів. Вважається, що земля – це національне надбання й ніхто не має права по-хижацьки до неї ставитися. А ми навіть змінили назву свого профільного міністерства на Міністерство аграрної політики, тим самим відмовилися від конкретного керівництва в аграрному секторі.
– Почалися весняно-польові роботи. Які б Ви дали поради стосовно сівби ярого ячменю?
– Ярий ячмінь добре росте всюди, де тільки можна його сіяти. І не тільки росте, а навіть здатний давати високі сталі врожаї, якщо йому надавати увагу, як пшениці, і сіяти за рекомендованими наукою технологіями. Наш Селекційно-генетичний інститут посідає лідируючі позиції за площами розміщення цієї важливої культури. А з огляду на несприятливі погоду і клімат, нагадаю, що ми маємо сорти для умов надзвичайної посухи. Такі, наприклад, як Адапт і Сталкер. Взагалі для посушливих умов – Вакула, Еней, Водограй, Лука. А сорти зони високоінтенсивного землеробства Гетьман, Геліос, Командор, Всесвіт, Святогор, Воєвода, Аватар теж вигідно відрізняються від усіх сортів Реєстру України своєю посухостійкістю.
