О п’ятій ранку Лідія Радова і Валентина Баликчи вже на робочому місці: у пекарні гуде тістомісильник, набирають температуру електропечі. О дев’ятій годині на столі з’являються перші гарячі буханці хліба. Рум’яні «цеглинки» вмить розберуть до обіду пайовики ПП «Герюш».
Ліда і Валя квапляться до полудня закінчити роботу, адже в них, молодих хазяєчок, ще вдома справ багато!
– А як же інакше? У селі без господарства аж ніяк не можна, – говорить Валентина. – І живність тримаємо, і городи обробляємо. Багато жителів Виноградівки ще займаються теплицями.
Поле борні не плодоносить
Сьогодні головні герої України – не на полі борні, а на полі хлібному. Як писав ще у XVII столітті один із засновників класичної політекономії Вільям Петті, праця – батько багатства, а земля – його мати. Тому ми тут – в одному з найкращих сільгосппідприємств Болградського району, який за виробничими показниками незмінно входить до трійки найпотужніших.
З керівником підприємства, депутатом Болградської районної ради Георгієм Петровичем Терзі ми їдемо на польовий стан. Уздовж доріг радіють доброму весняному сонцю зелені килими озимих, які, здається, на очах стають все пухнастішими. Кучерявиться озимий ріпак, обіцяючи гарний урожай олійного насіння. І не дивно: кожен гектар землі, що обробляється ПП «Герюш», щороку одержує по 200-350 кілограмів добрив.
– А знаєте, з чого у нас починається кожен робочий день? – говорить депутат. – З розмов про політику. Тому що у кожного болить душа за майбутнє. Але я кажу односільчанам: політика – не наша турбота, у нас з вами – зовсім інше поле діяльності.
ПП «Герюш» було утворено 13 років тому, коли у Виноградівці на базі збанкрутілого сільгоспкооперативу утворилися два нові підприємства. Усю відповідальність за справи у цьому великому гагаузькому селі взяли на себе два Георгії. Георгій Петрович Терзі і Георгій Михайлович Кочмар. Кожне ПП, уклавши договори з пайовиками, обробляє по дві тисячі гектарів землі.
У перші роки у «Герюші» усі механізовані сили були зосереджені на току. Тут же Георгій Петрович почав споруджувати нові склади для зберігання зерна.
– Сьогодні у нас уже два польові стани, – розповідає керівник. – За минулі 13 років ми на 90 відсотків обновили техніку. Куплено чотири нові комбайни, трактори МТЗ і Т-150, сівалку-культиватор «Патріот», яка за один прохід на полі виконує одразу кілька операцій – культивування, посів з високою точністю, внесення добрив. Той, хто говорить, що сільське господарство – це гарантовані збитки, щонайменше, ображає землю. Поле – завжди вдячне, якщо, звичайно, до землі ставитися не по-варварськи.
Один у полі не воїн
Механізатори у ці дні провадять останні приготування до сівби ярих культур. Мазут і соляра, здається, в’їлися у долоні. До керівника – безліч невідкладних запитань:
– Петровичу, цей ланцюг не підходить, треба купити інший.
– Нові кільця привезли? Я двигун уже розібрав.
Сотні питань вирішуються за день, адже організувати виробничий процес – завдання не з легких. Багато чого бере на себе «права рука» голови – інженер-механік Михайло Дмитрович Банев.
Успіхи підприємства – заслуга колективу. Знайомимося з хліборобами. Понад сорок років віддав землі механізатор широкого профілю Михайло Михайлович Койчев. Вражає виробничий стаж і його колеги Йордана Володимировича Паруша. Чотирнадцять років тому влився в колектив досвідчений механізатор з Кодимського району Василь Костянтинович Авксентієв – «виноградівський зять». З корифеями хлібної ниви трудиться середнє покоління виноградівців Микола Арнаут, Іван Адам, Микола Кишлали, Микола Драгомир.
Так, існує проблема підготовки молодих кадрів – їх доводиться навчати безпосередньо на виробництві, у польових умовах, після ПТУ, говорить Георгій Петрович, молодь у село вже не повертається.
Краплинне зрошення – поле чудес
У Виноградівці чітко дотримуються усіх агротехнічних заходів, застосовують найсучасніші засоби захисту рослин. Тут використовується тільки найбільш високоякісний насіннєвий матеріал, здебільшого це нові гібриди, розроблені як вітчизняними, так і закордонними селекціонерами. За сприятливих погодних умов урожай вражаючий. Були роки, коли кукурудза на богарі давала по 100 центнерів з гектара, ячмінь – 70. Середньостатистичні ж показники врожайності зернових у ПП «Герюш» – 4-5 тонн зерна з гектара. І все-таки, переконаний керівник, це – не межа. Цього року Георгій Петрович Терзі має намір придбати обладнання для краплинного зрошення.
– Для початку встановимо «краплю» на 50 гектарах кукурудзи. На зрошенні «цариця полів» гарантовано дає до 150 центнерів з гектара. Так, для закупівлі й встановлення обладнання доведеться вкласти як мінімум півмільйона гривень, але треба ж колись починати.
У Виноградівці для зрошення є всі умови – господарство розташоване на березі найбільшого прісноводного озера України Ялпуг. Колись у багатьох селах Болградського району активно використовували зрошення, сьогодні цей напрям – поле неоране.
У полі зору – тваринництво
Колективу на чолі з Г. Терзі вдалося повернути до життя практично всі підрозділи колишнього колгоспу. У цьому підприємстві, крім міцного цеху рослинництва, відроджують тваринництво. Поголів’я птахоферми збільшено до п’яти тисяч курей породи «сріблистий адлер». Це – не тільки дієтичне м’ясо: племінне яйце іде на інкубацію, залишки надходять у продаж і на переробку. Рентабельність птахоферми становить 25 – 30 відсотків.
У ПП «Герюш» є свиноферма, поголів’я якої досягає 370 особин, і дві кошари овець загальною чисельністю понад 1200 голів.
– Ми вирішили відбудувати і молочнотоварну ферму, – говорить Георгій Петрович. – Поки що у нас тільки 25 дійних корів, але я хочу довести їх кількість до ста. Так, велика рогата худоба – справа складна, рентабельність тут становить усього 5-7 відсотків, але зате ми забезпечуємо своїх пайовиків молоком. Якщо на ринку воно йде по вісім гривень за літр, то у нас – по п’ять гривень. Молоко, як належить, одержують механізатори. Те, що залишається, іде на переробку – у нас є цех з вироблення сиру і бринзи. До речі, частина молока додається в раціон поросят – і вони ростуть, як на дріжджах. Взагалі у виробництві свинини біокорми ми не застосовуємо, тому наше м’ясо користується особливим попитом. А для продажу своєї продукції ми маємо на Болградському ринку власний магазин.
Як кожен господар, котрий себе поважає, Георгій Петрович налагодив і процес переробки: крім сирцеху, у підприємства є свій млин, пекарня, олійня.
Звичайно, не все йде гладко. У минулому році опинилося у біді виноградарство – винзаводи, затарені виноматеріалами, не могли прийняти весь урожай. Виноград продавали за копійки. Але руки не опустили: поряд з іншими сільгоспроботами зараз іде обрізування винограду – у Виноградівці сподіваються, що труднощі у галузі все-таки тимчасові.
Прощаючись з керівником, ми поцікавилися, чому переробні можливості підприємства використовуються не повною мірою? Наприклад, пекарня могла б забезпечувати хлібом не тільки пайовиків, а все село.
– Якщо ми візьмемося за виробництво хліба, то ніхто не витримає конкуренції, тому що у нас своє зерно, свій млин, тобто собівартість буде набагато нижчою. Але якщо ми серйозно займемося переробкою, то десь упустимо своє основне завдання – виробництво сільгосппродукції. Я переконаний у тому, що у кожного повинно бути своє поле діяльності.
Якщо ви, шановні читачі, помітили, ключове слово цієї кореспонденції – поле. І головне з них, мабуть, це поле гравітаційне, яке за будь-яких політичних обставин притягує людину-творця до землі-годувальниці. Селяни від предків знають: батьки добробуту – праця й земля.
