Кажуть, природа відпочиває на дітях… але тільки не в родині Вайсбейнів. Маю на увазі дочку Леоніда Утьосова, якій 21 березня наступного року виповнилося би 100 років. Вона незаслужено забута, хоча її талант, краса, доля цілком гідні пам'яті. Багато років Едіт Утьосова виступала разом з батьком у його оркестрі, співала з ним дуетом і соло...

З матір'ю Едіт, акторкою Оле­ною Ленською, Утьосов познайомився 1914 року.

…Був дощ, а вона щойно при­­їхала і шукала квартиру. Запропонував дівчині перечекати негоду у нього, а потім разом піти на пошуки. Як пізніше жартував – цей дощ так і не припинився цілих 49 років. Коли народилася Діта, Утьосову було 19. 

Едіт не ходила до школи. Освіту здобула вдома з допомогою гувернантки, з якою за заведеним правилом спілкувалася тільки іноземними мовами. І тільки у вихідні розмовляла російською. Вільно володіла англійською, німецькою та французькою мовами, легко читала західних класиків в оригіналі. 

Попри те, що зросла за лаштунками (у період блукань її батьків від театру до театру), бути артисткою естради вона не збиралася. Опановувала мистецтво вокалу та гри на фортепіано, одночасно відвідуючи драматичну студію Рубена Симонова (навчалася разом із Аркадієм Райкіним, Олександром Менакером – батьком Андрія Миронова). У цьому її всіляко підтримував батько, який мріяв побачити своє дітисько на драматичній сцені. Однак і цього Едіт було замало: вступила до хореографічного училища імені Ваганової, закінчити навчання в якому так і не вдалося через зайву повноту. 

По закінченні студії очікуваного запрошення до театру імені Вахтангова вона не одержала. Так луснула головна мрія. І в цю мить Леонід Осипович, який дуже потерпав за долю єдиної дочки, запропонував їй спробувати сили у своєму оркестрі. Вона з радістю погодилася й поступово захопилася естрадою. Наприкінці 1933 року Едіт уперше виступила разом із Леонідом Утьосовим. У 1936-му почала виступати з оркестром і зіграла головну роль в антирасистській музичній виставі «Темна пляма» на музику І. Дунаєвського (тема була навіяна подіями в гітлерівській Німеччині). Едіт відразу стала не тільки активною учасницею життя колективу, акторкою та співачкою, але й помічницею, порадницею та критиком батька. Знання трьох провідних європейські мов допомагало озвучувати російською цікаві іноземні пісні. Складала й власні вірші, деякі з яких були покладені на музику.

Можна назвати багато пісень, що успішно виконувалися Едіт Утьосовою. «Пожарный», «Песня о неизвестном любимом», «Бом­бардировщики», «Парень кудрявый» – це лише дещо з її репертуару. У кожному виконанні яскраво сяяло ліричне начало, подив і потрясіння дівчини від відчутої хвилі кохання. І зовсім без перебільшення можна вважати її манеру зразком високої естрадно-виконавської майстерності. 

Особливо добре виходило у Діти співати в дуеті з батьком. Пам’ятаєте веселі «Все хорошо, прекрасная маркиза», «Му-му» (як корова з'їла квіти, є чудовий мультик у мережі – «Старая пластинка», ось там співають обоє)? Але найчудовішою їхньою піснею вважається «Дорогие мои москвичи», в якій поєднуються хрипуватий і ніжний голоси. Її блискуче використовував М. Казаков у телефільмі «Покровские ворота».

Життя своє Едіт Утьосова по­в'язала з режисером Альбер­том Гендельштейном. У 30-ті роки він вважався найгарнішим чоловіком Москви. Коли ця пара з'являлася в товаристві – високий, ставний красень із латиноамериканською зовнішністю і маленька, усміхнена та дуже м'яка Едіт, про них теревенила Москва ще цілий місяць. Гендельштейн зняв дуже вдалий фільм «Любовь и ненависть» (1938 р.), потім «Поезд идет в Москву» (1941 р.), про нього заговорили. Знімав багато документального кіна. Попри безперечний талант, Альберт Гендельштейн за життя не зажив ані зернятка офіційної слави. Але ж він її заслужив. За півстолітню успішну роботу в кінематографі йому не було присвоєно жодного звання, його не нагородили, на відміну від усіх кінематографістів довкола нього, жодним орденом. Останні 20 років життя тяжка хвороба (Паркінсона) навалилася на режисера. Але він мужньо працював далі. Поки міг, знімав, коли стало важко виходити з дому, – писав сценарії. Едіт і Леонід Осипович Утьосови зробили все, щоб він прожив якомога довше. Яка це була стоїчна самовіддана боротьба за життя коханої людини, можна довідатися з листів, які вона писала своїй тітці Юсі Наумівні Вайсбейн (дочці брата батька Леді Утьосова) до Одеси, копії яких дбайливо зберігає її дочка – Майя Володимирівна Молодецька. А де ж оригінали? Спливли за океан. Прихопивши всю величезну колекцію матеріалів (тисячі артефактів), що збиралася по крупицях із усіх кінців СРСР для меморіального музею легендарного одесита, заповзятливі Борис і Едуард Амчиславські вже за океаном розпочали «просвітницьку» діяльність, видавши книжку за цими матеріалами.

Майя Володимирівна Моло­децька у своїй затишній квартирі в Одесі, незважаючи на солідний вік, так само провадить активну роботу щодо популяризації артистичної діяльності своєї іменитої родички.

З початку війни оркестр Утьо­сова своїм мистецтвом допомагає бійцям фронту і трудівникам тилу. У фронтових концертах поруч із Утьосовим незмінно співала його дочка. Маленька, чарівна, завжди усміхнена, вона привертала до себе увагу. Але її тонкий, високий голос мовби дисонував із м'яким, оксамитовим баритоном батька, сприймався не відразу, до нього треба було звикнути. У сольних піснях, записуваних на платівки, Едіт Утьосова створила образ дещо іронічної, схильної до жарту дівчини, і водночас ніжної, і відданої найяснішому почуттю – коханню. Та й у житті вона була гарна, романтична, вміла ділитися радістю, співчувати. 

Уже в 50-х раптом почалося цькування джазу (радянська музика і джаз несумісні!), почалися наскоки на Едіт, у пресі друкувалися брудні епіграми, про неї писали, що вона ніхто й виїжджає на славі батька, а потім і зовсім зажадали від Утьосова припинити сімейственість і звільнити дочку з оркестру. Едіт не стала чекати і звільнилася сама. Важко переносила наскоки, тижнями не виходила з дому. Вона створила свій колектив, стала виступати із сольними програмами в супроводі джаз-ансамблю під керівництвом колишнього утьосовця Ореста Кандата. А на подальші наскоки випромінювала світло чарівності, це при тім, що сама, будучи дуже хворою, безупинно дбала і про чоловіка, і про тата. У 81-му не стало коханого чоловіка, а 21 січня 82-го відійшла й Едіт. 

На прощання до Центрального будинку працівників мистецтва зібралася величезна кількість людей. Утьосов сказав: «Нарешті, Діто, ти зібрала справжню аудиторію слухачів»... Леонід Оси­пович пережив дочку на півтора місяця. 

Сьогодні фахівці стверджують, що вона була дуже талановитою, що створила свій, новий стиль співу.