Підбито підсумки двадцять другого поетичного конкурсу «Пушкінська Ліра», який провадиться у Нью-Йорку Міжнародним товариством пушкіністів, президентом якого є Валентина Цирульникова. Неодмінна умова конкурсу: тему вірша у межах двадцяти рядків визначає цитата з твору О.С. Пушкіна. У ньому взяли участь поети з України, Росії, США, Канади, Великої Британії, Німеччини та інших країн. Авторитетне журі, до складу якого входять всесвітньо відомі літератори, зокрема Євген Євтушенко, відзначили серед робіт, надісланих на конкурс, вірш нашого колеги, завідувача відділу кореспондентської мережі газети «Одеські вісті» Віктора Мамонтова, присудивши йому третє місце.
Почесну грамоту Міжнародного товариства пушкіністів йому вручила поетеса Ольга Лєсовікова на творчому вечорі В. Мамонтова «Романтика романсу», у якому взяли участь народний артист України Анатолій Капустін, заслужені працівники культури України Тамара Сазонова, Валентина Ульяш, лауреат всеукраїнського конкурсу «Осіннє рандеву» Лариса Козлова, лауреат фестивалю «Шалом Україна» Йосип Жеребкер, лауреат премії ім. Косенка, композитор Олег Польовий, майстер художнього слова, лауреат літературної премії ім. І. Рядченка Світлана Лукіна, концертмейстер Людмила Ясинецька, лауреат міжнародних конкурсів, солістка Одеської філармонії Ганна Слободяник та інші відомі діячі мистецтв. На вечорі прозвучали романси, написані на вірші В. Мамонтова композиторами Валеріаном Стратуцею, Валентиною Ульяш, Василем Донським, Олегом Польовим, Іваном Чиркою.
Струится память
Все чередой идет определенной,
Всему пора, всему свой миг.
А.С. Пушкин, «К Каверину»
Струится память прошлого рекой
Из лет, ушедших безвозвратно в Лету,
Где мои страсти, штормы и покой,
Мечтанья, недопетые сонеты…
Что было – сплыло!
Вспять не повернуть
Теченье дней, поступков, слов,
ошибок, –
Прут можно без опаски гнуть
До той поры, пока он свеж и гибок.
Сегодня в завтра продолжаю путь,
Воздвигнув из святых надежд
шпалеры.
И хочется похожим хоть чуть-чуть
Стать на того, кто не растратил веры
В то, что возможно в юдоли земной
Счастливым быть, коль меришь
все лишь мерой,
Участья к слабому, к беде чужой
И в дом души не запираешь двери…
Струится память прошлого рекой
Из лет, ушедших безвозвратно в Лету,
А я спешу под Божеской рукой
С мечтой в обнимку все ж допеть
сонеты,
Усвоив из «Лицинию» такую речь:
«Нам стыдно слабости с морщинами
иметь».
Виктор МАМОНТОВ
