Без сліз оповідь цієї жінки слухати було неможливо. Біль та страждання за дітей-інвалідів змусили Олену Цибух (Бруньківську) піднятися на трибуну сесійної зали районної ради. У цілковитій тиші присутні вловлювали кожне вистраждане материнське слово.
Дванадцятирічному сину Олени Вадиму пересадили материну нирку. Тож тепер і Олена – інвалід, їй дали другу групу. Від імені батьківського комітету, що опікується дітьми-інвалідами, жінка звернулася до депутатів і громадськості району з проханням поновити роботу Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, який був закритий наприкінці минулого року.
Коротка довідка
Центр був створений згідно з чинним законодавством у 2005 році, кадри добрано за відповідним штатним розкладом.
У районі налічувалося 84 дітей-інвалідів віком до 18 років, з яких реабілітаційними послугами були охоплені 38. Серед них із вадами слуху – троє, зору – двоє, з пошкодженням опорно-рухового апарату – дванадцять, із вадами розумового розвитку – семеро, синдромом Дауна – п’ятеро, з іншими захворюваннями (серцево-судинними, цукровим діабетом, опіковою хворобою) – дев’ятеро. До них додавалися й 15 дітей із групи ризику.
З дітьми працювали практичний психолог, два вчителі-реабілітологи та асистент учителя-реабілітолога, вчитель-логопед, музичний керівник, медична сестра з масажу та лікувальної фізкультури.
Реабілітаційний процес включав комплекс заходів для подолання труднощів у самообслуговуванні, спілкуванні, міжособистісних відносинах, набуття елементарних побутових і гігієнічних навичок.
Центр був закритий у квітні 2013 року. Тоді ж було створено відділення терцентру ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів, яке у грудні того ж року райдержадміністрацією було ліквідоване. Основна причина, яка зазначається у пояснювальному листі батькам, – в районі немає достатньої кількості дітей для функціонування відповідної установи.
Як друга домівка
Реабілітаційний заклад працював у приміщенні територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) райдержадміністрації. Тут були всі умови для занять із дітьми-інвалідами. Євроремонт, дороге спеціалізоване обладнання, літній ігровий майданчик…
Колектив фахівців зумів створити для своїх вихованців особливу атмосферу. Батьки були дуже вдоволені заняттями, тому до Центру потягнулися, крім савранців, і з сіл району – Кам’яного, Концеби, Вільшанки, Осичок, Байбузівки та Полянецького.
Про позитивні результати роботи з дітьми свідчать багато які факти. Зокрема, успішна участь у ХІІІ обласному конкурсі творчості, що організований і проведений Одеським обласним центром соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Діти-інваліди із Савранського району отримали три дипломи учасників і грамоту переможця (третє місце в номінації «Побутове мистецтво»).
Батьки розповідають про культурно-розважальні заходи, в яких діти охоче брали участь. До речі, «Одеські вісті» писали про цей колектив («Раділи і господарі, і гості», «Одеські вісті» від 18.12.2010 р.)
За всім цим радісним життям дуже сумують дітки, які вже п’ятий місяць позбавлені відповідних занять і розваг. Прикро, що певні навички, які так важко давалися, діти вже починають втрачати.
– Хочу до своїх друзів, ми там всі були рівні. І це так добре, – одинадцятирічна Оля Дяченко прохає свою бабусю відвести її до Центру, що був для неї другою домівкою.
– Спілкування та заняття були нашим дітям дуже на користь. Ми бачили певні зрушення на краще. Вони тут просто розквітали. Тепер ми втратили цей світлий промінчик. Дуже хочемо його повернути, – кажуть від імені батьківського комітету Олена Хмарська і Олена Цибух.
Поглянути в очі дітей
Як повідомили батьки-активісти, вже майже півроку триває листування з районною владою. Спершу про те, щоб не закрили Центр реабілітації дітей-інвалідів. А тепер – щодо відновлення його роботи. Були й безпосередні зустрічі, на яких чиновники обнадіювали батьків. Але дива не сталося. Щоправда, пропонувалося кілька, так би мовити, альтернативних варіантів. Це організація інклюзивного навчання дітей-інвалідів у загальноосвітніх закладах району. Йшла мова й про відвідування дітей Піщанської спеціалізованої школи-інтернату, що в Балтському районі (десь за 18 – 20 кілометрів від Саврані). Батьки з цим категорично не згодні, бо це, за висновками лікарів, зовсім не те, що потрібно їхнім дітям.
Батьки налаштовані дуже серйозно у прагненні відновити роботу Центру. Вони не приховують, що будуть звертатися до найвищих інстанцій. І розмови місцевих чиновників про недостатню кількість вихованців і брак коштів на утримання закладу їх не зупинять.
– Так, у бюджеті коштів не вистачає. То може варто скоротити утримання управлінського апарату, відмовитися від кількох службових авто і таким чином заощадити. Але хіба можна заощаджувати на дітях-інвалідах, – на це риторичне запитання матерів, звісно, може бути лише одна відповідь.
Їхніх прихильників побільшало після звернення до депутатів районної ради та громадськості. Це питання мають розглянути на найближчій сесії, де, сподіваються батьки, буде дана об’єктивна оцінка ситуації. Адже потребу в комунальних реабілітаційних установах визначають місцеві органи виконавчої влади, а рішення про їх створення ухвалюють органи місцевого самоврядування.
А тим часом матері не можуть пояснити своїм дітям, чому вони вже не ходять до затишного будиночка, де так багато іграшок та чудовий незвичний басейн із різноманітних кульок. Дорослим крається серце, коли їхні малі зі сльозами на очах прохають про зустріч зі своїми друзями…
